Джулай: Відсутність Камеруну та Нігерії пішла на користь Кубку Африки

Авторитетний коментатор і публіцист залюбки окреслив досягнення і проблеми африканського футболу, а також розповів про… шаманів, яким тут відведена почесна роль чи не в кожному матчі.

Найпрестижніший футбольний турнір Африки увійшов у стадію вирішальних матчів. Коло претендентів на чемпіонський титул звузилося до чотирьох команд – Замбії, Кот-д’Івуару, Гани та Малі. Півфінали відбудуться завтра, а сьогодні "Футбол 24" намагається підбити проміжні підсумки в розмові з Дмитром Джулаєм.

- Дмитре, Кубок Африки-2012 – на фінішному відрізку. Що стало для вас цілковитою несподіванкою?

- Сенегал спадає на думку, коли заходить мова про несподіванки. Не та це команда, щоб програти перші два матчі. З іншого боку, не потрібно з цього робити серйозну трагедію, бо команда цікава. Вона розпочинає щось знаходити - гру, результати, і повинна отримати з того, що відбулося, навіть більше користі, аніж з успішного виступу. Хтозна. У сенегальців були певні проблеми зі швидким переходом від оборони до атаки. Підбір форвардів чудовий, а от зв’язки не було. Так виходило, що найкраще зв’язував Діа. Однак, починаєш нервово смикатися, коли з таким суцвіттям форвардів мало що вдається. Цей виступ повинен їх чогось навчити. Хоча, з такими "радниками", як Діуф, на це небагато шансів.

Загалом – хороший турнір. Відсутність збірних Камеруну та Нігерії тільки на користь пішла, адже ми отримали багато чудових колективних матчів. Це стосується навіть слабких команд, як от Судану. Чотири роки тому вони програвали усім, вони були слабшими за кожного конкретного суперника, але було помітно, що є зернятко, з якого щось може вирости. Цього річ вони вже у чвертьфіналі. Велика кількість "живих" матчів і є найголовнішим із приємних вражень. Тобто, немає тієї камерунської і нігерійської "вбогості", коли вони вважають, що є "професорами" з "великих" європейських клубів, тож можна на Кубку Африки ходити пішки…

- Звісно, можете заперечити, але склалося враження, що Дембі Ба і Папісу Сіссе кортіло якомога скоріше повернутися в "Ньюкасл", тож вони "відбували номер"…

- Це окреме питання, ми можемо лише припускати – хочуть вони повертатися в "Ньюкасл" чи не хочуть. В тих матчах, що я бачив, бажання чогось досягнути на Кубку Африки було неймовірне. А хіба логічно так прагнути на турнір, щоб потім з нього швиденько поїхати? До того ж, погляньте на Кот-д’Івуар, Гану, Малі – там також чимало гравців, які потрібні своїм клубам, а вони вже півфіналу дісталися.

- Чому африканці іноді відмовляються від своїх збірних, як от Кевін-Прінс Боатенг? Справа у грошах, патріотизмі?

- Ну, Боатенг – така специфічна людина. Тож я б не став заганяти під цей шаблон усіх. Для Дрогба кожен виклик у збірну – це щось особливе. На цьому турнірі він зробить все можливе, щоб нарешті його Кот-д’Івуар переміг. У збірній Гани є брати Айю і ряд молодих футболістів, за якими помітно, що так – вони хочуть грати за національну команду. Звичайно, є й такі люди, які за час своєї європейської кар’єри звикли до певних умов підготовки і тренувань. Коли вони сюди приїжджають і бачать чиновників федерації, які сидять у п’ятизіркових готелях, то починають виступати із заявами, що так не повинно бути. Хоча той же Ето’О, скільки б не сварився, все одно грав за збірну Камеруну.

- Ви стверджуєте, що відсутність Камеруну і Нігерії пішла на користь турніру. А хто б не завадив?

- Єгипту, звичайно, бракує, але вони самі мають через це пройти. Чемпіон, який навіть не пробився у фінальну частину, щоб захистити титул. Дивно, так? Трагедія, яка тут трапилася цими днями, ще раз продемонструвала ту роль, яку футбольні фанати відіграли у поваленні режиму. Армія лише спостерігала, як народ проносить на стадіон зброю…Окрім Єгипту бракує збірної Уганди, з якою Боббі Вільямсон працює. Не скажеш, що вони б приїхали на турнір і одразу всіх зачарували, але за результатами їх роботи було б цікаво поспостерігати. До слова, наступний відбірковий цикл континентальної першості складатиметься з трьох раундів "на виліт", тож трапитися може, що завгодно.

- Маємо чотирьох півфіналістів. Чий ігровий малюнок вам найбільше до вподоби?

- Моя особиста симпатія – це збірна Замбії. І через їх трагічну історію, і через те, як вони грали на Кубках Африки. Я б говорив лише про них. Але у Гани дуже збалансована хороша команда, Кот-д’Івуар – взагалі без коментарів. Івуарійці повинні реваншуватися після двох останніх Кубків Африки, коли спочатку надто легко здалися Єгипту, а потім з Алжиром влаштували казна-що. І все ж Замбія дещо ближча (Усміхається). Малі дивує тим, що вони добре баланс утримують. Можливо, їх гра не завжди настільки видовищна, що хочеться стрибати від щастя, але, до прикладу, малійці вийшли переможцями із протистояння з Габоном, де могли програти вже в першому таймі.

- Можливо, ви зауважили кілька "перлин", які невдовзі можуть опинитися у топ-5 європейських чемпіонатів або в українській Прем’єр-лізі, до прикладу…

- Та не дай їм Боже тут опинитися! Навіщо? Нехай люди у футбол грають. У тій таки Замбії є талановиті хлопці, але все залежатиме від того, хто, за ким і як стежитиме. Маюку вже знають всі. Він грає у Швейцарії і перебуває у практично на долоні. Чимало талантів у збірній Габону, але я не думаю, що за ними вишикується черга, бо це люди, які добре вплетені в команду. До того ж, потрібно враховувати ризики купівлі гравців після турніру збірних. Пригадується "Ліверпуль", який придбав після чемпіонату світу сенегальців Діуфа і Діао…Відходять у небуття ті часи, коли скаути їздили на турнір і привозили футболістів, яких ніхто не бачив. Тепер навіть в Україні можна переглядати молодіжні чемпіонати Африки!

- Як охарактеризуєте роботу африканської феміди? З одного боку маємо очевидний «ляп» у матчі Габон – Малі, де арбітр забув вилучити футболіста, який отримав дві жовті картки, з іншого – резонансні промахи Ховарда Веба на "Стемфорд Брідж"…

- Ця проблема – наднаціональна, надконтинентальна, адже той тягар, під яким доводиться працювати, однаково впливає на арбітра з Європи чи Африки. Як казав Остап Бендер, на кожну людину, навіть партійну, тисне атмосферний стовп. Вони так само це відчувають, тож ось такі помилки можуть траплятися. Якщо захотіти, то можна сказати, що африканська феміда чимось гірша. Але варто визнати, що відвертих скандалів, де когось "загнали", не було. Що, хіба африканець не помітив п’ятиметрового офсайду в матчі чемпіонату світу між Аргентиною і Мексикою?! Якщо не помиляюся, це італієць був. Після його ляпу я вимкнув телевізор. Цей тягар на всіх арбітрах, а Блаттер не хоче його полегшувати…

- Практично кожна африканська команда має персонального шамана. Невже вони виконують ще якусь функцію, окрім декоративної?

- У них така культура, і багато людей справді вірить в магію. У книгах, присвячених африканському футболу, можуть відвести цілий розділ для розповіді про шаманів. Більшість футболістів переконують, мовляв, ми на це не звертаємо уваги. Але потай таки замислюються. Ситуація чимось нагадує радянські часи, коли партійні діячі нишком бігали в церкву. Африканські "партійні діячі" також можуть піти до шамана перед матчем: "А-а-а на всяк випадок, а раптом…" Це тема, яка походить з їхньої культури. Розповідали, що той знаменитий матч, де Союз вів у матчі з Нігерією 4:0, але був змушений погодитись на нічию 4:4, відвідав шаман. Він розташувався за воротами Союзу, і нігерійці одразу почали забивати. Це все дуже весело - для того, щоб турнір більш різнобарвним здавався. До речі, в Бразилії також чимало розмов точиться про звертання до ось таких "спеціалістів". Зрозуміло, що свого часу ця традиція була завезена саме з Африки.

- Володимир Мунтян, з яким колись поталанило спілкуватись, переконував, що африканську магію відчув безпосередньо на собі. Отже, шамани таки є і щось вміють?

- Ніхто не каже, що їх немає. Питання в тому, чи на цьому турнірі хтось з них серйозно "працює" (Сміється). Візьмімо епізод, коли Гана забила другий м’яч у ворота Тунісу. Перевага шамана в тому, що він може сказати: "Ось подивіться, це я зробив так, що голкіпер вкинув м’яч під удар Айю". І йому повірять.

- Яким речам решта футбольного світу може повчитися у африканців?

- Напевно, той час вже минув, коли хтось у когось вчився. Але нам постійно розповідають, що це африканці мають у когось вчитися. Розповідають чиновники ФІФА, які б краще організували там нормальні курси, щоб могли з’являтися місцеві тренери. Натомість туди їдуть всілякі отто пфістери, які кочують з однієї країни в іншу без будь-якої користі.

Потрібні тренери, які б не дивилися в бік Європи, адже коли відбувається уніфікація, це збіднює турнір. Так, багато футболістів виступають у Старому світі, але приїжджаючи в розташування збірної, вони мають змогу дещо по-іншому все сприймати. Африканцям слід оберігати самобутність від європейських шаблонів. Інакше це вже буде не Кубок Африки, а якась Ліга чемпіонів.