Василь Вірастюк, який після великого спорту знайшов себе у Федерації стронгмену і приватному бізнесі, вирішив розказати журналістам про проблеми українського спорту, котрі особливо актуальні зараз.
- Ви пішли зі спорту в 2008 році. Не було бажання повернутися: так роблять багато спортсменів, артистів – гучно йдуть, а потім повертаються, мовляв, не все ще показали...
- Після того, як пішов зі спорту, більше року ходив у депресії. Ніщо не може замінити той кураж і адреналін, який дає спорт. Тренуватися продовжував, але не було відчуття боротьби, азарту, коли у тебе перед змаганням руки і коліна тремтять... Мене «рвало», коли судив змагання. Всередині все кипіло, хотілося щось підказати, допомогти. Не всі спортсмени можуть дати собі таку установку - піти, зав’язати, борються до останнього. А потім вилітають з трійки, потім з десятки... Знаю таких, які по три рази йшли зі спорту. Нічого доброго, крім глибокого розчарування, це не принесло. Не всі спортсмени можуть витримати цей переломний період - деякі спиваються або сідають на голку. Найважливіше - знайти себе після спорту. З особистого досвіду знаю: життя після спорту є, яким би важким не був перехід до буденного життя.
- У чому ж знайшли себе після спорту?
- Далеко від спорту не пішов. У 2008 році ми створили професійну Лігу стронгменів України. Мене обрали президентом. Рік тому офіційно зареєстрована Федерація стронгмену України, яка налічує 40 спортсменів - професіоналів і аматорів. Організовуємо турніри, шукаємо перспективних спортсменів. Від держави на рік отримуємо аж 15 тисяч гривень. За ці гроші неможливо навіть півтурніру провести. Шукаємо спонсорів. На один захід, як мінімум, потрібно 100 тисяч гривень.
Читайте: Як Вірастюк відкривав стадіон на Тернопільщині (ФОТО)
У мене є невеликий бізнес. З 2006-го зареєстрований як приватний підприємець. Можу надавати рекламні послуги з правом використання мого образу та імені, виготовляти спортивний одяг, надавати послуги у сфері оздоровлення... З виробництвом одягу якось не пішло - більше вкладав, ніж отримував. Рік тому відкрив лазню у Києві на Троєщині. Дружина теж приватний підприємець.
- Участь у змаганнях, тим паче у міжнародних, - витратна справа. Влада, на жаль, забула про спорт. Попри це, наші спортсмени примудряються показувати високі результати на світовому рівні...
- Український спорт треба підтримувати, розвивати, інакше біда. Зараз він стоїть на колінах. Наразі країна не зацікавлена в розвитку здорової сильної нації. Спортсмени на власному ентузіазмі витягають із прірви вітчизняний спорт, ще й непогані результати показують. А коли з олімпіад або чемпіонатів світу привозять призові, то ще повинні податок сплатити. А ніхто не питає, скільки спортсмен витратив власних грошей, аби досягти результату, гідно представити країну. Я, наприклад, тренажерні зали, фармакологію, масажі та багато іншого оплачую з власної кишені. А знаєте, яка зараз у мене пенсія? 800 гривень!
- Коли в спорті заробили перші "cерйозні" гроші?
- У 2001 році на чемпіонаті світу з метання каменю - це національний вид спорту в Швейцарії. За друге місце отримав 2000 євро. Тоді вперше у житті з дружиною поїхали на море в Єгипет - тризірковий готель, аll inclusive...
- Чого боїться найсильніша людина планети?
- Стоматолога. Коли був маленьким, один студент-дантист практикувався на мені. З тих пір, коли сідаю в стоматологічне крісло, мене кидає в піт. Зуби лікую лише під загальним наркозом. Одного разу, коли лікар мене оглядав, мимоволі відірвав у кріслі ручку.