Кварцяний: Мене огорнула якась чорна аура і чаклує наді мною

Віталій Кварцяний дав інтерв’ю, де детально розповів про прочини своєї відставки.

 - Я про це заявив серйозно, - сказав Кварцяний. - Правда, мені ще чекає зустріч з президентом клубу, з яким потрібно буде поговорити на цю тему. Він поки перебуває у службовому відрядженні, а зв'язку з ним немає. 

- Зустріч з «Зорею» складалася з двох різних таймів. У першому «Волинь» володіла ініціативою, а в другому гра була рівною. З чим ви це пов'язуєте?

- Наприкінці другої половини матчу ми теж грали нормально. Якщо аналізувати ситуацію, то такого складного періоду у «Волині» ще не було - аж надто довгою виявилася невдала смуга. Не тільки у футболі, але й у спорті в цілому необхідно везіння. Проте його немає. За п'ять стартових матчів було п'ять або шість влучень у штангу, поперечина і всього один гол. Що ж, таке у тренерській роботі буває, і це треба пережити. Тим не менш, ні свідомість, ні організм подібних колізій не сприймає, і від цього можна збожеволіти. Я вже давно відчуваю, що мене огорнула якась чорна аура і чаклує наді мною. Ось я і вирішив заявити про відставку.

Повертаючись до гри можу сказати, що суддя зробив дві помилки. В одному з епізодів було порушення правил з боку гостей, але замість того, щоб дати штрафний на користь нашої команди, він дав у протилежний бік. Причому серйозний штрафний, а не такий, що можна призначити або не призначити. У підсумку він завершився голом. Я кажу судді: що ж ти робиш? А він посміхнувся і побіг далі.

- Як відреагували в команді на вашу заяву про відставку?

- Це довго розповідати. Я встав, пішов з роздягальні - і все.

- Рішення піти виникло спонтанно або ж зріло давно?

- Напевно, десять років поспіль працювати в одній команді - це дуже довгий період. Але ви зрозумійте, Луцьк - моє місто, «Волинь» - моя команда. І я дуже хочу, щоб тут щось було. Поля, тренувальна база, гарний стадіон. Мені, як тренерові і патріоту свого рідного міста, хочеться залишити корисний слід від своєї роботи. Для дітей та юнаків, які пов'язують себе з грою мільйонів, для всіх городян.

Але виявляється, що це нікому не потрібно. Хоч вішайся! Ох, і нелегко сприймати той факт, коли ти не руйнуєш, а створюєш, а тебе при цьому виставляють у місті як негативний елемент. Коли працюєш у таких умовах, насилу стримуєшся від емоційного зриву, а потім тебе прориває! Особливо після того, як всі проблеми накопичуються в купу. А коли програєш, то здається, що когось поховав.

- Говорячи про те, що «це нікому не потрібно», ви маєте на увазі міські структури?

- Так. Ми не просимо їх підтримувати й допомагати «Волині». Нам потрібно інше - не заважайте працювати! Вони ж клубу весь час заважають, і все це мене злило. Я кожного разу намагався чинити опір, тому що нам все це порядком набридло. Президент клубу теж робить все можливе, щоб «Волинь» відчувала себе повноцінним клубом.

Я знаю, що люди, які займаються футболом - як керівники, так і тренери, здатні правильно мислити і робити великі справи, не маючи на те можливостей. А барани, наділені владою, навпаки - вони сидять біля корита, де є можливості, але при цьому нічого не роблять для людей, намагаючись виглядати як позитивний елемент. Виходить, що ми дивимося в дзеркало і бачимо в ньому свою огидну пику. Чому огидна? Та тому, що я сам себе ненавиджу за справу, якою займаюся. Ось і зриваюся ...

- Ви не думали наперед про те, що люди вашого складу характеру, взявши тайм-аут у своїй діяльності, вже дуже скоро будуть відчувати потребу зануритися у свій звичний робочий ритм. Футбол - свого роду наркотик: хто одного разу спробував, той кинути вже не може ...

- Не знаю, не знаю ... Мені після гри з «Зорею» всі говорили: «Володимирович, заспокойтеся! Вранці все буде здаватися іншим ». А я відповів: «Ні, я вже вирішив - все!». Після гри я десять хвилин ходив і мучився, мучився, мучився ... Вночі не спав, а вранці встав, немов відірвавшись від світу. Але якщо я знайшов у собі силу волі і вирішив, то ... Людина ж до всього звикає, в тому числі і до іншого способу життя. Робінзон Крузо жив на дикому острові - і пристосувався. Можна пристосуватися жити без футболу і без «Волині».

Хоча ще раз повторюся: Луцьк - моє місто, і мені хочеться, щоб у ньому була сильна футбольна команда. Я коли приїжджаю в такі західноукраїнські міста, як Тернопіль, Рівне та Хмельницький, то мені здається, що вони вимерли без футболу. Участь Луцька у змаганнях, що проводяться прем'єр-лігою, я вважаю серйозним спортивним результатом, який повинен підтримуватися можновладців. Не кажучи вже про те, щоб не шкодити. Але влада «Волині» нічого не дає, навіть 33 гривні! Ось що вбиває!

- Але ж, напевно, є і позитивні моменти?

- Зрозуміло. Незважаючи на труднощі, президент клубу Василь Столяр продовжував працювати. Будуємо поля, бази, стадіони. У ході цього процесу у кого-то створюється враження - мовляв, якщо людина щось будує, значить, у нього є гроші. А раз вони є, то навіщо йому їх витрачати на футбол - хай краще віддасть у міській та обласний бюджет. І нікому невтямки, скільки коштує сьогодні один день існування професійного футбольного клубу. Це ж величезні витрати - харчування, відрядження, тренувальні збори, екіпірування, зміст дубля, зарплати, преміальні. А ще є трансферні справи, які в якійсь мірі позначилися на цілісності і стабільності основного складу.

- Ви згадали про трансфери. Останнім придбанням «Волині» став російський легіонер Кирило Подпружніков. Що можете сказати про це футболіста?

- Поки нічого. Ми змушені його взяти з-за проблем на лівому фланзі захисту. У Максимюк була травма, Грінченко отримав червону картку і пропускав гру, а бразилець Рамон хворий. Подпружніков дістався нам безкоштовно, тому ми його й узяли. Він вже встиг зіграти за молодіжну команду, провівши на полі хвилин п'ятнадцять. На тренуваннях цей хлопець виглядав сильно, а от у грі чомусь перелякався. Новачок пройшов школу пітерської «Смєни», грав разом з Бистровим. Подивимося, як Подпружніков проявить себе надалі.

"Спорт-Экспресс в Украине"