Сергiй Ковалець наставник "Татрану" розповів про свою роботу в Словаччині.
- Сергiю Iвановичу, нинi ваша команда врятована. А з чого все починалось?
- Я прийшов у "Татран", ситуацiя була складною, бо команда десять матчiв поспiль не могла перемогти i докотилася до боротьби за виживання. Футболiсти були у гнiтючому психологiчному станi, i менi належало в цьому розiбратися.
Пiсля останнього зiграного нами матчу можу твердо сказати, що криза позаду. Я ранiше був певен, що команда ожила, ми почали перемагати i справно набирати очки. А коли на домашньому полi розгромили "Дунайську стреду" з рахунком 4:0, це переконання лише пiдсилилось. Команда нарештi почала радувати результативнiстю. Усi словацькi експерти вiдзначають змiни на краще.
Зрештою, навiщо щось говорити, якщо можна просто зазирнути до турнiрної таблицi. На початку весни ми мали однакову кiлькiсть очок з останньою командою лiги - по 12. А тепер у нас 29 очок, ми випереджаємо її на 13 балiв i пiднялися на 10-те мiсце. Ми зберегли для команди мiсце в елiтному дивiзiонi на наступний рiк.
- Цiкавий факт: i в нашiй "Оболонi", i в "Татранi" вашi пiдопiчнi забивають дуже мало голiв...
- Але пропускаємо ми теж мало. За кiлькiстю пропущених м'ячiв ми є шостою командою першостi. I це при тому, що впродовж усього чемпiонату плентались у хвостi. Розумiєте, турнiрне становище психологiчно тисне на футболiстiв, вони, хочеш чи не хочеш, змушенi грати в обережний футбол. Я, звiсно, прошу їх грати розкутiше, бiльше iмпровiзувати в атацi, але це не завжди виходить. Ще й тому, що у Словаччинi всi поля, де вiдбуваються матчi чемпiонату, не мають пiдiгрiву. Вони не завжди доброї якостi, це теж заважає футболiстам демонструвати свої технiчнi навички.
- Завдання, яке перед вами ставили керiвники клубу, виконано. Що далi?
- Насправдi завдань багато. Примiром, повернути на трибуни глядача. Коли я лише прийшов у команду, на стадiонi збиралось пiвтори-двi тисячi уболiвальникiв. Зараз уже ходить понад шiсть тисяч. Тобто динамiка є. Але при 14-тисячнiй аренi все одно хочеться бачити бiльше глядачiв. Хоча, якщо зважити, що все населення Словаччини - 7 сiм мiльйонiв, то 6 тисяч на стадiонi - це вже багато. (Смiється).
А ще нам слiд стабiлiзувати гру та склад. Ну а про амбiцiї на наступний рiк керiвники ще нiчого не говорили.
- Узимку ви брали на перегляд нашого голкiпера Вiталiя Реву. Чому вiн не пiдiйшов i чи є у вашiй командi iншi українцi?
- Ну як може не пiдiйти Вiталiй Рева? Це - голкiпер iз величезним досвiдом. Я його на перегляд не запрошував, бо менi добре вiдомi його можливостi. Ситуацiя була така: травмувався наш другий воротар, i я попросив Вiталiя, який сидiв без роботи, пiдстрахувати нас. Бо починати чемпiонат з одним голкiпером, самi розумiєте, не можна. Вiталiй приїхав, потренувався з нами, а за цей час вiдновився вiд травм наш голкiпер. Тому я щиро подякував Ревi за допомогу, i вiн поїхав.
А щодо iнших українцiв, то їх у мене два. Щоправда, їхнi прiзвища мало вiдомi широкому загалу - це Андрiй Яковлєв та Антон Лисюк. Яковлєв народився у Харковi, пройшов школу донецького "Шахтаря". Потiм виступав в Узбекистанi. Там же грав i Лисюк. Обоє прийшли в "Татран" ще до мене - на початку цього сезону. I я ними задоволений.
- Сергiю Iвановичу, нинi ваша команда врятована. А з чого все починалось?
- Я прийшов у "Татран", ситуацiя була складною, бо команда десять матчiв поспiль не могла перемогти i докотилася до боротьби за виживання. Футболiсти були у гнiтючому психологiчному станi, i менi належало в цьому розiбратися.
Пiсля останнього зiграного нами матчу можу твердо сказати, що криза позаду. Я ранiше був певен, що команда ожила, ми почали перемагати i справно набирати очки. А коли на домашньому полi розгромили "Дунайську стреду" з рахунком 4:0, це переконання лише пiдсилилось. Команда нарештi почала радувати результативнiстю. Усi словацькi експерти вiдзначають змiни на краще.
Зрештою, навiщо щось говорити, якщо можна просто зазирнути до турнiрної таблицi. На початку весни ми мали однакову кiлькiсть очок з останньою командою лiги - по 12. А тепер у нас 29 очок, ми випереджаємо її на 13 балiв i пiднялися на 10-те мiсце. Ми зберегли для команди мiсце в елiтному дивiзiонi на наступний рiк.
- Цiкавий факт: i в нашiй "Оболонi", i в "Татранi" вашi пiдопiчнi забивають дуже мало голiв...
- Але пропускаємо ми теж мало. За кiлькiстю пропущених м'ячiв ми є шостою командою першостi. I це при тому, що впродовж усього чемпiонату плентались у хвостi. Розумiєте, турнiрне становище психологiчно тисне на футболiстiв, вони, хочеш чи не хочеш, змушенi грати в обережний футбол. Я, звiсно, прошу їх грати розкутiше, бiльше iмпровiзувати в атацi, але це не завжди виходить. Ще й тому, що у Словаччинi всi поля, де вiдбуваються матчi чемпiонату, не мають пiдiгрiву. Вони не завжди доброї якостi, це теж заважає футболiстам демонструвати свої технiчнi навички.
- Завдання, яке перед вами ставили керiвники клубу, виконано. Що далi?
- Насправдi завдань багато. Примiром, повернути на трибуни глядача. Коли я лише прийшов у команду, на стадiонi збиралось пiвтори-двi тисячi уболiвальникiв. Зараз уже ходить понад шiсть тисяч. Тобто динамiка є. Але при 14-тисячнiй аренi все одно хочеться бачити бiльше глядачiв. Хоча, якщо зважити, що все населення Словаччини - 7 сiм мiльйонiв, то 6 тисяч на стадiонi - це вже багато. (Смiється).
А ще нам слiд стабiлiзувати гру та склад. Ну а про амбiцiї на наступний рiк керiвники ще нiчого не говорили.
- Узимку ви брали на перегляд нашого голкiпера Вiталiя Реву. Чому вiн не пiдiйшов i чи є у вашiй командi iншi українцi?
- Ну як може не пiдiйти Вiталiй Рева? Це - голкiпер iз величезним досвiдом. Я його на перегляд не запрошував, бо менi добре вiдомi його можливостi. Ситуацiя була така: травмувався наш другий воротар, i я попросив Вiталiя, який сидiв без роботи, пiдстрахувати нас. Бо починати чемпiонат з одним голкiпером, самi розумiєте, не можна. Вiталiй приїхав, потренувався з нами, а за цей час вiдновився вiд травм наш голкiпер. Тому я щиро подякував Ревi за допомогу, i вiн поїхав.
А щодо iнших українцiв, то їх у мене два. Щоправда, їхнi прiзвища мало вiдомi широкому загалу - це Андрiй Яковлєв та Антон Лисюк. Яковлєв народився у Харковi, пройшов школу донецького "Шахтаря". Потiм виступав в Узбекистанi. Там же грав i Лисюк. Обоє прийшли в "Татран" ще до мене - на початку цього сезону. I я ними задоволений.