Кононов: Завжди буду пам'ятати скандування львівських фанатів на матчі проти "Галатасарая"

В інтерв'ю Goals.by екс-тренер львівських "Карпат" Олег Кононов розповів, чим закінчилися переговори з мінським "Динамо" і про контакти з АБФФ щодо збірної. Згадав про роботу у Львові і зізнався, що йому подобається жити в Україні.

- Мій перший дзвінок застав вас в дорозі з Харкова до Одеси. Катаєтеся по Україні?

- Ні. Був у Москві. Проходив переатестацію на ліцензію "Pro". А заодно відвідував своїх батьків у Курську.

- Зовсім до України прикипіли?

- Просто на даний момент живемо з сім'єю в Одесі.

- Які плани по тренерській діяльності?

- Продовжувати тренерську кар'єру.

- Розкриєте секрет, куди кличуть?

- Пропозиції є, але про щось конкретне поки говорити рано.

- У білоруській пресі вас сватали на пост головного тренера збірної і мінського "Динамо". Чули про це?

- Улітку керівництво "Динамо" дзвонило, але я вже тоді продовжив контракт з "Карпатами". А що стосується збірної - читав в газетах. Ніхто з федерації на мене не виходив.

- Якби запропонували, погодилися очолити національну команду?

- Важко сказати.

- Як вам Україні? Відчуваєте себе в цій країні комфортно?

- Чудова країна. Мені подобається тут жити і працювати.

- Ви прожили три з половиною роки у Львові. Кажуть, це місто в себе моментально закохує. Згодні?

- Згоден. Львів відразу справив величезне враження. І з кожним днем почуття посилювалися. І, незважаючи на те, що я поїхав, любов до міста і його жителів залишилася. До цього мені говорили, що в місті такі дивні люди. Ніби вони якось не так ставляться до чужих. Все це неправда. Львів'яни - чудові люди, які з повагою ставляться до всіх приїжджих.

- Це місто вважають центром українського націоналізму.

- Я, звичайно, помітив, що люди тут більш патріотичні. Вони люблять свою мову і дорожать своєю історією і культурою.

- Багато відзначали войовниче ставлення до російської мови. Мовляв, у магазині продавщиці роблять вигляд, що не розуміють по-русски...

- Ні, такого зі мною не було. Розмовляють, спілкуються і російською мовою. Можливо, десь і щось подібне і буває, але дуже рідко.

- В "Карпатах" у вас склалися теплі стосунки з уболівальниками клубу...

- Все залежить від того, як ти ставишся до людей, і до вболівальників зокрема. У футбол ми граємо для них. І відносини ми повинні підтримувати не тільки на матчах, а й у різних спільних акціях, які спрямовані на допомогу людям, що потрапили в біду, або потребують допомоги. У нас було багато подібних акцій. Може, це теж наклало відбиток на наші відносини.

- Що ви відчували в той момент, коли побачили полотно, де вас оголошують почесним громадянином Львова?

- Я не очікував. Все це відбулося між таймами матчу з "Динамо". Для нас це була дуже важлива гра, і всі думки були спрямовані на досягнення результату ("Карпати" програли 1:2 - Ред.). А тут виходжу з роздягальні і бачу ... Зізнаюся, був вражений. Дуже приємно було побачити таке.

- Судячи з усього, львівський етап кар'єри ви згадуєте із задоволенням.

- Звичайно, приємно згадувати час, проведений у "Карпатах". І приємно усвідомлювати, що пропрацював не дарма. І наше досягнення стане новою точкою відліку для львівського футболу.



- У Львові ви відвідали регбійний матч "Батярів"...

- Так, було таке. Фанати брали участь в регбійному чемпіонаті і запросили всю команду на гру.

- І як вам регбі? Сподобалося?

- Звичайно. До того ж ми спробували себе в ролі фанатів. Вболівали за своїх, скандували такі ж речівки, як вони на наших матчах. Було дуже цікаво. Мене вразило, що коли ми почали підтримувати, хлопці заграли краще і стали набирати очки. Підтримка фанатів багато значить, вона дає додаткові сили гравцям. Завжди буде в пам'яті скандування фанатів, а потім всього стадіону на матчі Ліги Європи проти "Галатасарая". Коли ми пропустили на 90-й хвилині, вони почали кричати "До кінця!". І на останніх секундах матчу ми забили вирішальний гол ...

- Давайте закінчимо тим, з чого почали. З якою країною ви пов'язуєте своє майбутнє?

- Так все цікаво складається, що складно відповісти. Я родом з Росії. Для мене Білорусь - це моя дружина, дочка і син. Ця країна взагалі дуже багато для мене значить. Тут пройшло моє становлення як футболіста, так і тренера. Я вдячний дуже багатьом людям, які працювали зі мною. Ну і, звичайно, я вдячний Україні. І уявити, де я буду жити і працювати - складно. Напевно, там, де буде комфортно сім'ї, де буде улюблена робота...