Луческу: Я не колекціоную команди, я вирощую гравців

Головний тренер "Шахтаря" Мірча Луческу про чемпіонат, своє майбутнє і проблеми в клубі:

- Яку оцінку готові виставити минулого сезону?
- Однозначно оцінити не вийде. Боюся, не тільки в моїй уяві чемпіонат чітко ділиться на дві частини, в яких складно знайти схожі риси.

Перша частина - оптимістична, з п'ятіркою цікавих, самобутніх команд, які конкурували один з одним за привілейовані місця в турнірній таблиці. Рівень гри дозволив потім квартету дружно прорватися у весняну частину єврокубків, що трапилося вперше. У підсумку перша частина сезону підняла імідж українського клубного футболу. А ось після зимової паузи почалися форс-мажорні обставини, що вплинули на організацію чемпіонату, який вийшов зім'ятим.

- Багато хто звернув увагу, що всі українські клуби дуже швидко і одночасно опинилися вибитими з єврокубків. По-вашому, не випадково?
- Ні, звичайно. Ситуація дуже сильно впливала на психологічний стан гравців. Футбол - це не тільки гра на зеленому газоні, але і ментальний стан молодих людей. Цей стан посилюється необхідністю виступати на нейтральних полях і без глядачів. Все це має колосальний тиск на футболістів. Так, вони профі і грають не безкоштовно. Однак для кращих і найбільш майстерних з них важливі не тільки гроші, але й оплески, овації трибун.

- Минулий чемпіонат України можна назвати аномальним?
- Цілком. На фініші сезону з сумом спостерігав, що мої підопічні стають все більш задумливими і мовчазними. Навіть з моїм тренерським досвідом виникли великі проблеми з мотивацією гравців. Тому чергову перемогу в турнірі вважаю чи не найважливішою за мої десять шахтарських років. Боротися довелося не тільки з суперниками, а й з надзвичайними, без перебільшення, обставинами.

Звичайно, відсвяткувати п'яте поспіль золото хотілося б по-іншому. І це не формальний акт: на святах, які клуб влаштовував на честь наших перемог, гравці компенсували понесені фізичні і моральні затрати, а також заряджалися енергією та ентузіазмом на наступний сезон. В цьому році в пам'яті залишилося тільки скромна чарівність стадіону в Черкасах, де ми офіційно оформили чемпіонство.

- Метаморфоза, що сталася з "Шахтарем" протягом сезону, пов'язана виключно із зовнішніми факторами?
- Чесно сказати, я не помітив того, що можна було б вважати метаморфозою. Не скажу, ніби незадоволений весняною частиною турніру. Хоча ми і втратили забагато для чемпіона очок, практично у всіх матчах мали ігрову перевагу. Єдина претензія до гравців "Шахтаря" - у фіналі Кубка України вони не виявили настрою, який був у більшості матчів чемпіонату. Ймовірно, п'ятирічна відсутність трофеїв у "Динамо" призвела до того, що наші суперники виявилися краще мотивовані у вирішальному матчі. Було видно, як кожен епізод вони програють з більшою самовіддачею, ніж футболісти "Шахтаря".

Динамівці, думаю, не мали беззастережної переваги, а голи ми пропустили після розіграшу "стандартів". Може, воно й на краще, що кияни взяли Кубок: тим самим відновилося повномасштабний інтерес до протистояння наших клубів, яке в останні роки мало цілком очевидний шахтарський крен.

- До речі, вам зі своєї лавки помітно, що в "Динамо" змінився головний тренер?
- Рано про це говорити. Не може тренер за дві-три гри все кардинально змінити. Настрій гравців може стати іншим, але не побудову гри.

- Після вражаючої перемоги "Шахтаря" в Об'єднаному суперкубку в Ізраїлі виліт команди з Ліги Європи від чеської "Вікторії" здався непорозумінням. Ви так не вважаєте?
- Я вважаю, що в Донецьку ми могли виграти з різницею в 5-6 м'ячів, однак гравці не впоралися з психологічним тиском. Інакше ті ляпи, які футболісти "Шахтаря" допускали в завершальній фазі атаки, пояснити неможливо. І все ж вирішальним фактором виявилося недосконалість нашої оборони. У цей період невпевнено діяв наш голкіпер. Напевно, мною теж були допущені помилки в організації гри. Все це склалося в несприятливий для "Шахтаря" результат за сумою двох матчів.

- 18 травня 2004 року, даючи перше інтерв'ю "СЭ" в якості головного тренера "Шахтаря", ви могли припустити, що так надовго затримається в Донецьку?
- Так, десять років промайнули як одна мить. Строго кажучи, передбачити подібне неможливо, проте я точно не належу до "літунам", які схильні до зміни місць, як кажуть, колекціонують команди. Я називаю себе "довгограючим" тренером, тому що по-людськи прив'язуюсь до людей, до клубу. Якщо чогось досягаю, то йти не поспішаю. Та і якщо не домагаюся - теж. У "Брешії" п'ять років мене утримувала дружба з президентом Луїджі Коріоні, який щороку заради виживання клубу продавав гравців і приводив нових.

Ще раніше, коли починав свою тренерську діяльність в "Корвінул", за наказом компартії прийняв збірну Румунії, інакше залишився б в Хунедоара. Бухарестське "Динамо" очолював п'ять років - і тільки революція змусила піти. В "Галатасараї" і "Бешикташ" теж працював б довше, якби не особливість турецького футболу: президенти клубів, як правило, змінюються кожні два роки, і новий шеф приводить із собою нового наставника. Я звикаю до людей і як тренер віддаю кожній команді все, що маю.

- За минулі десять років вас самого відвідували думки піти з "Шахтаря"?
- Тільки одного разу, і я про це вже говорив. Восени 2008 року, коли ми програли у Лізі чемпіонів "Барселоні" практично вже виграний матч. Каталонці на останніх хвилинах порушили правила fair play, а зовсім юний тоді ще Мессі скористався розгубленістю наших гравців і забив два м'ячі. В знак протесту проти цієї несправедливості я готовий був негайно написати заяву про відставку. Спасибі тим, хто відрадив від необачного кроку. Більше подібних слабостей собі не дозволяю. Навіть сьогодні, коли в Україні виникли серйозні складності, не пов'язані з футболом, однак впливають на його благополуччя в країні.

- Ну от, ви передбачили наступне питання: наскільки велика ймовірність розлучення Мірчі Луческу з "Шахтарем" у зв'язку зі складними політичними умовами в Україні? Пишуть, наприклад, ніби "Галатасарай" готовий вас прийняти з розпростертими обіймами, Румунія теж чекає повернення Луческу.
- Краще не читайте ні турецьких, ні румунських газет. Я про це навіть не думаю. Єдине, що може змінити свою точку зору - це загроза самому чемпіонату України та участі в ньому "Шахтаря". У такому разі як професіонал я повинен буду обрати раціональне рішення, пов'язане з продовженням тренерської кар'єри.

- Що скажете з приводу можливих кадрових змін у команді в літнє міжсезоння?
- Як завжди, чекає непроста робота, яка передбачає суворо диференційований підхід. Потрібно, наприклад, визначитися з гравцями, які часто травмувалися. Вирішити, що з ними робити далі. Є група футболістів, які важко адаптуються до нашого стилю гри, - як бути з такими? Потрібно подумати про випускників академії, які виступають за інші команди, - кращим з них теж потрібно давати дорогу, щоб хлопці знали, що у них є майбутнє. Далі - є група ветеранів, яких підганяє вік, проте за спиною повинні бути гравці, готові їх безболісно замінити.

Нарешті, є футболісти, якими можуть зацікавитися топові клуби Європи, і ми повинні бути до цього готові, зобов'язані знати, ким будуть закриті позиції, якщо трансфери відбудуться.

У нас є кістяк команди, але є футболісти, які виходили в минулому сезоні на поле не тому, що вони цього заслуговували, а тільки тому, що я хотів дати їм ігрову практику. Коли ж потрібно було виграти будь-якою ціною, я відправляв в бій стару гвардію. Тих, хто давно і міцно засвоїв принципи нашої гри.

- Влітку можлива поява в "Шахтарі" нових футболістів?
- Ні. Нагадаю, що в минулому році були зроблені серйозні придбання - сім гравців. Пора вже їм від періоду адаптації переходити до такого ступеня готовності, яка доводила б, що гроші витрачені не даремно. Однозначно команда повинна стати краще, ніж була в минулому сезоні. Зростає Луїс Адріану. Все впевненіше почувають себе Дуглас Коста і Алекс Тейшейра. Вони повинні піднятися на рівень Вілліана і Мхітаряна. Сподіваюся, що вже в найближчому майбутньому ми отримаємо вагомі підстави порівнювати Фреда з Фернандінью, а конкуренція Тайсона і Бернарда зробить їх обох незамінними гравцями основного складу.