Блохін про Суркіса

Напередодні ювілею президента "Динамо" Ігоря Суркіса головний тренер команди Олег Блохін згадав, як багато років тому сталося його знайомство з Ігорем Михайловичем Суркісом.

В інтерв'ю офіційному сайту "Динамо" (Київ) він відверто розповів про свої взаємини з президентом клубу, закоханого в футбол:

- Зараз важко згадати, як саме ми познайомилися. Важко уявити, скільки ми вже знаємо один одного, тому що ми зустрічалися не лише на футбольному полі, але й у житті.

- Ви знали Ігоря Суркіса ще до того, як стали головним тренером "Динамо". Наскільки вам із ним комфортно працювати?

- Коли просто спілкуєшся з людиною, з якою ви не працюєте в одній команді, – це одна розмова. А коли спілкуєшся з президентом такого великого клубу, як "Динамо", будучи головним тренером команди, – все зовсім по-іншому. Бувають різні ситуації, у тому числі іноді й конфліктні, в роботі це нормально. А в звичайному житті ми підтримуємо добрі стосунки. Та й зараз можу сказати, що працювати комфортно, але поки немає результату, звичайно, буде критика – це нормальна ситуація.

- Як вас підтримав Ігор Суркіс у непростий період, коли минулого року у вас були проблеми зі здоров'ям?

- Давайте розділяти людські стосунки та професійні. Коли я потрапив до лікарні, першою мені допомогла родина Суркісів – Григорій Михайлович та Ігор Михайлович. Другий момент, коли я втратив батьків, вони також були першими, хто підтримав мене, і я їм за це дуже вдячний. І це не має нічого спільного з робочими стосунками. Навіть якщо я не буду працювати в київському "Динамо", гадаю, у мене все одно залишаться найприємніші та дружні стосунки з родиною Суркісів.

- Існує поняття "футбольна людина". Чи можна сказати, що Ігор Суркіс саме такий?

- У цьому плані я його трохи покритикую (посміхається). Як президент, він розбирається у футболі, але не потрібно це робити так добре, як футбольний тренер. Тоді, напевно, буде трохи простіше, оскільки Ігор Михайлович дуже любить футбол, але футбольний функціонер або президент клубу не може бути настільки обізнаним у ньому, як головний тренер, який працює кожен день. Професійних тренерів і беруть на роботу для того, щоб вони тренували команду. Ігор Михайлович занадто переживає та вдається в усі питання, тому інколи не вдається знайти взаєморозуміння.

- Кажуть, Ігор Михайлович легко розлучається з грошима та вкладає в команду душу й серце...

- Якби він так сильно не любив футбол, напевно, й із грошима не розлучався б так просто. Можу сказати, що для київського "Динамо" він робить усе. По-іншому бути, напевно, не може. Я не повірю, щоб Ігор Михайлович або Григорій Михайлович, який був президентом "Динамо" раніше, не вкладали гроші й свою душу в команду та клуб. Просто не можу такого уявити.

- Чи можете ви пригадати вашу найдовшу телефонну розмову?

- Пам'ятаю найкоротшу (посміхається). Вона тривала лише кілька секунд та складалася з фрази "Завтра передзвониш".

- Тобто, президент не дуже експресивний?

- Буває по-різному, це, напевно, залежить від характеру. Мене також часом переповнюють емоції, це цілком природно. А ось прийняті на емоціях чи під їхнім тиском рішення іноді бувають неправильними. Напевно, потрібно, щоб минув певний час, а потім уже сідати та обговорювати якісь питання.

- Чи допомагає вам абсолютна довіра збоку президента?

- Довіра не може бути безмежною. Тут фігурують не лише Суркіс, як президент, та Блохін, як тренер, а також усі вболівальники, які вболівають за команду, преса, яка об'єктивно або не дуже оцінює ситуацію. Тож тиск присутній. А довіра, безумовно, завжди має бути, без неї людина не може працювати, підтримка завжди потрібна, особливо у важкі моменти.

- На ваш погляд, 55 років – це певний Рубікон зрілості чи мудрості?

- У нашого президента батьки – довгожителі, і я, користуючись нагодою, хочу привітати їх також, вони вже більше 60-ти років разом. Тож цей вік – рубіж, коли потрібно прагнути до ще більших успіхів. Поки живі батьки, ми всі залишаємося дітьми, незважаючи на вік. Головне, чого хочу побажати Ігорю Михайловичу, – це здоров'я, щоб він відсвяткував ще багато-багато ювілеїв. 55 років – це, напевно, Рубікон середнього віку, я вже давно його пройшов, вже й 60 виповнилося, тож життя рухається дуже швидко.

- У президента є мрія – привезти європейський трофей до Києва...

- Гадаю, часу для того, щоб втілити цю мрію в життя, достатньо. Але має минути певний період, тому що обіцянки без фундаментальної підготовки – це порожні слова. Команду потрібно підвести до того, щоб вона могла це зробити. А тимчасовий успіх ні до чого не приведе. Команда має бути перспективною не один рік. Якщо сьогодні вона виграла, а завтра провалилася, цей кубок буде приємний, але не більше. Згадую 1975-й рік – той успіх був продовженням чогось. Ми всі прагнемо виграти, перемогти, але те ж саме можуть сказати й суперники. Такий спорт, від цього нікуди не подінешся. А дати обіцянку, що я за два роки виграю Лігу чемпіонів, напевно, буде неправильно.