Історія успіху. Шлях з литовської ліги до півфіналу ЧС

Ця історія про хавбека "Тоттенхема" Пауліньйо, котрий ріс у фавелі без батька, страждав від расизму у другій литовській лізі, сидів без зарплатні з вагітною дружиною в Польщі, а сьогодні зіграє у півфіналі Чемпіонату світу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: ЧС-2014. Бразилія - Німеччина. ОНЛАЙН

Вони жили у фавелі Ново Мундо на півночі Сан-Паулу. Вікна їхнього дому виходили не на вулицю, а на звичайну стіну сусідньої халабуди. Батько, Жозе Пауло, пішов із сім'ї, коли Пауліньйо було два рочки, а його старшому братові Еріку – дванадцять. Батько Пауліньйо працював водієм. Якось він поїхав у справах в рибальське село Пескейра, штат Пернамбуку, там і залишився. Почав у Пескейрі нове життя, кілька разів заїхав до колишньої дружини Еріки і двох синів, але в 2002 році мов крізь землю провалився. Побачив, що в Еріки з'явився чоловік, але чи то образився, чи то заспокоївся – зрештою зник.

З новим чоловіком матір Пауліньйо познайомилась на роботі. Вона – фінансовий асистент, він – державний службовець. Він усиновив хлопців, почав водити Еріка у футбольну секцію, а Пауліньйо часто напрошувався з ними – і от повозився якось з м'ячем за великим полем, де грав брат, сподобався комусь із тренерів і в сім років потрапив у футзальну команду. Закрутилось.

Заради тренувань Пауліньйо кожен день проїжджав Сан-Паулу з півночі на південь. Не один – то з мамою, то з вітчимом. Вони не те щоб бачили у Пауліньйо дикий потенціал, просто втомились від його впертих істерик – якщо Пауліньйо не впускали грати на вулицю, він викидав речі з вікна. Речей у сім'ї було небагато, діставати їх із закутку між двома будинками було незручно, так що Пауліньйо кожен раз добре діставалось (одного разу матір схопила його за волосся і повела в такому вигляді за викинутими речами), але коли потім його знову не впускали на майданчик, він починав знову. Загалом, краще вже возити дитину будь-куди кожен ранок, ніж з такою ж регулярністю терпіти його істерики.



Пауліньйо прогримів на всю Бразилію у майці "Корінтіанса", куди перейшов у двадцять два роки, але вболівати за клуб став у дитинстві. Його тітка Еліа пристрасно підтримувала "Корінтіанс" і в 1990 році взяла на стадіон "Ітакера" старшого брата Пауліньйо, Еріка. Той відразу "загорівся", а коли молодший підріс – заразив і його. Була і ще одна причина – власник халабуди, де жив Пауліньйо з братом і мамою, працював ковалем і одного разу на замовлення "Корінтіанса" виготовив величезний герб клубу, щоб повісити його на воротах стадіону. Щось не зрослось, "Корінтіанс" роботу не прийняв, а гігантська залізяка так і стояла біля дому Пауліньйо.



Але до "Корінтіанса" було ще далеко. Кар'єра старшого брата згасла – возити на тренування ще і його на мати, ні вітчим не встигали, та й Ерік дуже не рвався. Через декілька років він вступив у поліцію і дослужився до голови служби безпеки району Віла Марія, де й родився.

Пауліньйо ганяв до дванадцяти років у футзал, а потім навколо його мами почали крутитись тренери інших команд. Кожен казав, що у її сина великий талант, але його краще розвивати у великому футболі. Еріка зрозуміла, що кар'єрний ріст молодшого сина – останній шанс вирватися з фавели на північній окраїні Сан-Паулу – і змусила Пауліньйо, по-перше, серйозно, взятися за тренування, а по-друге – прийняти пропозицію "Португези". Одного разу в мами Пауліньйо закінчився бензин в машині, грошей на заправку не знайшлось, поїхали через все місто на автобусах з трьома пересадками, а в "Португезе" – інтернат, де можна жити, і хоч якийсь газон, а не паркет для футзалу. Вмовила.

Мама Пауліньйо



"Португеза", потім "Аудаш". Для Пауліньйо почалось доросле життя. Його партнер по "Аудашу" Вагнер Кавальканте розказував, що коли всі втікали з інтернату і шукали нових дівчат, Пауліньйо поспішав до своєї подруги Барбари. Пауліньйо познайомився з нею у 15, а в 18 – зробив пропозицію руки і серця.

Тренер "Аудашу" Сержіо Роберто обіцяв, що з Пауліньйо виросте новий Кафу, а той хотів грати тільки в центрі поля. "Якщо будеш правим латералем, дотягнеш до збірної, от побачиш!" Пауліньйо опускав голову і бубнив: "Тренере, але я хочу грати у середині". Тренер здався.

Власник "Аудашу", бізнесмен Тіаго Скуро мав бізнес-партнерів в Литве і Польщі, і, коли Пауліньйо виповнилось вісімнадцять, запропонував йому підзаробити у футбольному клубі "Вільнюс". Пауліньйо порадився з мамою, братом, Барбарою, навіть батькові зателефонував. Гроші хороші, а до будь-якої країни можна звикнути – так йому відповіли. До того ж у "Вільнюсі" вже окопалось кілька бразильців. Коротше, нудьгувати не буде – полетіли.



Нудно і справді не було. Пауліньйо опинився в Литві взимку. Температура – мінус 25. Чотири светри і пара штанів рятували вдома і на вулиці, але на полі доводилось надягати трохи менше одягу, а специфіка другого литовського дивізіону ("Вільнюс" опустився туди саме перед прильотом Пауліньйо) змушувала футболістів самих розчищати на засніженому полі хоча б розмітку.На одному з виїзних матчів у Пауліньйо кидали монетами і жалили мавпячими криками. Друга і партнера Пауліньйо Руднея одного разу образили в магазині через колір шкіри, а потім інший бразилець "Вільнюса" Річард Гомес закрутив роман з донькою президента клубу, президент був не те щоб за, і якось стало ясно, що звідти час їхати – тим більше що і сам клуб скоро щез з радарів професійного футболу.



Пауліньйо підвернувся варіант недалеко – в ЛКС із Лодзі. Монетами не кидали, в магазинах не сміялись, але Барбара вже була вагітною, а зарплату затримували по два місяці і Пауліньйо вирішив, що отримувати вп'ятеро менше, але вдома, в "Аудаші".

"Аудаш" грав у четвертому дивізіоні штату Сан-Паулу, але хоч платили справно. Пауліньйо допоміг клубу покращити турнірне і фінансове становище і сподобався власнику "Брагантіно" – а це серія В, вже серйозно. Понеслось. У чемпіонаті штату грали з "Корінтіанс", за котрий саме дебютували Роберто Карлос і Роналдо. "Брагантіно" переміг 2:1, Пауліньйо забив і негайно отримав запрошення в улюблений клуб дитинства. Казка! Центр поля "Корінтіанса", правда, патрулювали круті за мірками бразильської серії А Еліас і Жусілей, але перший швидко поїхав в "Атлетіко", а другий – в "Анжі".

Пауліньйо сформував з Ралфом найкращий центр півзахисту Бразилії, виграв чемпіонат, Кубок Лібертадорес, потраив у збірну, а восени позаминулого року приїхав грати в Ресіфе з місцевим "Наутіко". Ресіфе – це штат Пернамбуку. 215 кілометрів від Пескейри, де осів його біологічний батько. Вони не бачились дванадцять років і вже кілька літ – навіть не зідзвонювались. У батька змінився телефон, а новий він не повідомив. "Корінтіанс" програв 1:2, але Пауліньйо нерішуче усміхнувся. Адміністратор "Наутіко" сказав, що його батько на стадіоні – он, стоїть за сіткою.



Пауліньйо пришвидшився. Побіг. Всі, виявляється, були в курсі, один він – ні. Журналісти тут як тут – охопили його з двох сторін і просто приліпили до обличчя п'ять мікрофонів. Взялись за руки, Пауліньйо поцілував батька крізь грати, той, звісно, відразу заплакав. Не бачились дванадцять років.

"О ні, розійдіться, це мій тато. Я тобі дам свою майку, обіцяю, але не зараз – потрібно бігти на допінг-контроль. А ти скажи свій номер телефону. Я подзвоню, обіцяю, подзвоню. Я люблю тебе".



Жозе Пауло нервово закивав. Пауліньйо побіг, а батько присів без сил. Йому принесли води:

"Я дуже гордий за нього не хочу заподіяти йому біль. Я плакав від щастя, коли бачив його по телевізору, і радий, що нарешті побачив його гру вживу. Він дуже зайнятий футболом, а я залишив їх з мамою і тепер відділений від сім'ї".



Жозе Пауло поїхав у Пескейру, а Пауліньйо менше ніж через рік – в Лондон. Сьогодні він зіграє проти Німеччини у півфіналі Чемпіонату світу, а батько сяде біля телевізора. Белу-Орізонті – майже дві тисячі кілометрів від Пескейри. Задалеко. Не поїде.