ТОП-10: Найдурніші звільнення Англійської прем'єр-ліги

Популярний ресурс Premiership.Ru склав рейтинг найдурніших звільнень Англійської прем'єр-ліги.

Однією з традицій англійського футболу була довіра тренерам, можливо навіть іноді - надмірна. Але з появою Прем'єр-Ліги і, як наслідок, великих грошей у менеджерів не залишилося права на помилку, часу на копітку працю, що, власне, і призвело в тому числі до занепаду збірної Англії. Ніколи награвати своїх вихованців, ніколи чекати, коли вони наберуться досвіду. Треба брати готових виконавців і добиватися результату. Такі закони нинішнього футболу взагалі і особливо - футболу Прем'єр-Ліги.

Відставка Кріса Хьютона з великою ймовірністю займе гідне (якщо не перше) місце в списку найдурніших звільнень англійської Прем'єр-Ліги, про які і хотілося б поговорити, згадавши наслідки помутнінь розуму різних керівників англійських клубів. Звільнення розташуємо в хронологічному порядку.

1. Террі Венейблс ("Тоттенхем" 28.11.1987 по 06.30.1991, 14.05.1993 )

Террі Венейблс прийшов в "Тоттенхем" з "Барселони", де він виграв Прімеру з Кубком Іспанії і зібрав дуже пристойну команду, яка могла б розраховувати на багато що, якби керівництво "шпор" було трохи більш пророчим. Венейблс привів у "Тоттенхем" Лінекера і Гаскойна, але власники продали Кріса Уоддла, а потім взагалі сталася дивна історія з переходом Террі на директорський пост і підсумковим звільненням. У 1991 році "Тоттенхем" виграв Кубок Англії (останній солідний трофей до цих пір), а новим власником команди став Алан Шугар. Венейблс з власної волі став директором клубу, але фактично ще два роки керував командою. І тільки 14 травня 1993 Шугар посварився з Террі на тлі якихось грошових розборок (Венейблс теж вкладав гроші в команду) і звільнив його, спровокувавши масову акцію протесту вболівальників.

У результаті "Тоттенхем" занурився у вир нескінченних тренерських пертурбацій, боровся за виживання, і завдяки генію Юргена Клінсманна врятувався, а Венейблс незабаром очолив збірну Англії і дуже непогано з нею виступив на Євро-96, довівши свій безперечний клас. Але ж у "шпор" були чудові стартові позиції під час зародження Прем'єр-Ліги!

2. Кевін Кіган ("Ньюкасл" 02.05.1992 до 01.08.1997)

Кевін Кіган є культовою фігурою на "Сент Джеймс Парк". Він закінчував тут свою активну кар'єру, забивши 48 м'ячів в 78 матчах, допоміг "сорокам" вибратися з другого дивізіону. Коли в 1992 році Кевіна покликали на посаду менеджера "сорок" а пізніше він не тільки підняв "Ньюкасл" у Прем'єр-Лігу, але і довгий час на рівних боровся з "Манчестер Юнайтед" за чільні позиції в англійському футболі, репутація "Месії" ще більше зміцнилася за Кіганом. У сезоні 1995-1996 років "Ньюкасл" програв чемпіонство "Юнайтед" маючи велику перевагу по ходу сезону, і це поразка не тільки підломила віру в Кігана з боку керівництва, а й посварила Джона Холла з Кевіном. Ускладнив все продаж Енді Коула до головного конкурента - "Юнайтед". Зрештою, по ходу сезону 1996-1997 Кіган звільнився сам, але прийняти його відставку міг лише, м'яко кажучи, недалекоглядний керівник. Власне, Хол створив такі умови, щоб Кіган пішов сам, вимагаючи результату у вигляді першого місця і в той же час продаючи ключових гравців.

3. Рууд Гулліт ("Челсі" 05.10.1996 до 02.12.1998)

Про роль Руда Гулліта в історії "Челсі" багато відомо. Гулліт заклав фундамент для майбутніх перемог Віаллі, він проявив себе чудовим реформатором, селекціонером (на відміну від Віаллі майже всі трансфери якого були провальними) новатором, який не боявся називати речі своїми іменами і поміняв обличчя "Челсі". Він не міг затриматися надовго біля керма "Челсі" поки там був Кен Бейтс, і пояснює це всього лише одна фраза, кинута тодішнім власником "синіх" після звільнення Гулліта: "Мені ніколи не подобалася його зарозумілість, як не подобався і він сам" . Як же це контрастувало з початковим "Король помер, хай живе Король" під час переходу Гулліта на тренерську роботу!

Наслідки: Гулліт домігся б більшого, ніж Віаллі зі створеної ним (Гуллітом) командою. На жаль, довести це не представляється можливим. До речі у невдачі Гулліта в "Ньюкаслі" є одна не дуже помітна, але як на мене ключова причина - його не злюбив Алан Ширер, який так само як і Бейтс не зміг миритися з загальним обожнюванням, яке накривало Гулліта в часи ті. Є версія, що Ширер його просто сплавив.

4. Рой Еванс ("Ліверпуль" 01.28.1994 до 11.12.1998)

Тут, звичайно, не все однозначно - прийшовший на зміну Рою Евансу Жерар Ульє дечого виграв з "Ліверпулем" на відміну від самого Роя, якому підкорився тільки Кубок Ліги. Але чому ж до цих пір в середовищі уболівальників "Ліверпуля" повно людей, для яких заклик "Поверніть Роя Еванса!" не порожній звук? Швидше за все, справа в тому, що Еванс був останнім представником і символом епохи, що минула - Шенклі, Пейслі, Далгліш, тобто істинно британських менеджерів. Крім того, саме Еванс був хрещеним батьком для Роббі Фаулера, Стіва Макманамана, Джеймі Реднаппа і ряду інших молодих гравців, що з'явилися в "Ліверпулі" у першій половині 90-х. Та й "пішли" його з клубу дуже негарно, не без закулісних ігор самого мсьє Жерара, знатного умільця творити революції чужими руками.

Наслідки: Тут можна довго сперечатися, що б зміг зробити Еванс, якби йому дали майже безмежні можливості Ульє. Але сама ера Ульє в "Ліверпулі" настільки неоднозначна, що до цих пір вболівальники сперечаються про роль француза в історії клубу.

5. Гаррі Реднапп ("Вест Хем" 08.10.1994 до 05.09.2001 ), ("Портсмут", 25.03.2002 -. 24.11.2004 )

Гаррі Реднапп тривалий час був пов'язаний тільки з двома командами і як гравець і як менеджер - "Борнмут" і "Вест Хем". У "Борнмуті" він закінчував кар'єру гравця і починав тренерську, а у "Вест Хемі" ... "Вест Хем" для нього був усім. Під час роботи з "молотобойцями" у Харрі було різне - вдалі матчі, сезони, трансфери і не дуже, але він був ідеальним менеджером для цього клубу, самим символом його. Коли в сезоні команда 2000/01, в тому числі і з об'єктивних причин (продали Фердинанда, Ванчопе і навіть резервіста Сьолунда) зайняла 15-е місце, голова клубу Террі Браун спочатку не думав звільняти менеджера. Але той, не стримавшись, в інтерв'ю клубному фанзіну наговорив багато того, що не слід було говорити (сам Гаррі потім визнавав це) і Браун, розлютившись, звільнив Реднаппа.

Наслідки: У "Вест Хемі" дуже рідко звільняли менеджерів, і Гаррі був усього лише восьмим наставником цього клубу за всю історію. Після нього менеджерів міняли вже дев'ять разів, а "Вест Хем" і нині має статус клубу з другої половини таблиці.

Але якщо у звільненні з "Вест Хема" були поважні, нехай і не дуже очевидні причини, то відхід Реднаппа з "Портсмута" претендує на перше місце в нашому рейтингу. Мілан Мандаріч дуже любить звільняти менеджерів, і зовсім недавно він змагався у цій справі з іншим неспокійним дідуганом - Флавіо Бріаторе з КПР. У 2004 році "помпейці" успішно закріпилися в Прем'єр-Лізі, але Мандаріч вирішив, що його команді необхідний європейський підхід до трансферів, і почав втручатися в роботу Реднаппа, не давши йому можливості працювати з вибраним помічником (Джимом Смітом), а потім призначивши поверх голови Гаррі спортивного директора Веліміра Заєця. Гаррі розлютився і пішов у "Саутгемптон" а "Портсмут" вирушив на дно з "чудовим європейцем" Перреном.

Наслідки: Довелося в терміновому порядку повертати Реднаппа, який не тільки врятував команду від вильоту, але й привів її у подальшому до участі в єврокубках і перемоги в Кубку Англії.

6. Девід О'Лірі ("Лідс Юнайтед" 10.01.1998 до 27.06.2002) 

Девід О'Лірі був творцем того чудового "Лідса", який закохав у себе безліч уболівальників навіть в наших краях. Команда боролася за високі місця, купувала дорогих і високоякісних гравців, грала в півфіналі Ліги Чемпіонів. У сезоні 2001/02 "Лідс" поступився "Ньюкаслу" місцем в четвірці, і це вилилося у величезні фінансові проблеми, які й привели "павичів" спочатку в перший, а потім і в другий дивізіон. Девіда О'Лірі ніхто не звільняв. Він пішов сам. Але продаючи Ріо Фердинанда в "Манчестер Юнайтед" Пітер Рідсдейл практично підписував вільну для свого менеджера, який попередив президента - "продасте Ріо - піду".

Наслідки: У "Лідса" почалися важкі часи, які краще було провести з менеджером, який знав цю команду зсередини і, впевнений, не вилетів би з нею навіть з урахуванням всіх тих фінансових проблем. Загалом, Рідсдейл не зміг домовитися з О'Лірі, пояснити йому, що продаж Ріо - необхідний захід, який повинен перекрити частину боргів, які виникли.

7. Сер Боббі Робсон ("Ньюкасл" 09.02.1999 до 08.30.2004)

Сер Боббі ніколи не грав за "Ньюкасл", так як його в юному віці з північного шахтарського краю переманили до себе скаути "Фулхема". Але в душі він завжди був "Джорді" і вболівав за "сорок". Само собою, що рано чи пізно він повинен був стати менеджером улюбленого клубу, і сталося це на заході тренерської кар'єри, коли "Ньюкасл" після довгих поневірянь, все ж знайшов "свого" менеджера. Робсон повернув для клубу Лігу Чемпіонів, зробив "Ньюкасл" боєздатним клубом, але боротися за чемпіонство ця команда вже не могла - на дворі було нове століття, де правила встановлювала велика четвірка. У серпні 2004 року Фреді Шеперд звільнив Боббі через невдалий старту, а далі ...

Наслідки: Далі було тільки гірше - Сунесс, Редер, а потім Майк Ешлі не дав часу Еллардайсу, свободи - Кігану, і взагалі нічого - Хьютону. Кріс, до речі, отримував на рік приблизно стільки ж, як гравець хорошого рівня за два тижні.

8. Кріс Коулмен ("Фулхем", 17.04 2003 -. 04.11.2007) 

Мохаммед Аль Фаєд, дарма що за паспортом іноземець, але в душі - явно англієць, і він то якраз довіряв своїм менеджерам завжди. Але у випадку зі звільненням Кріса Коулмена, може бути, власник "Фулхема" і погарячкував. Кріс прийшов на зміну Жану Тігана і домігся вражаючих результатів, перекрити які зміг тільки Рой Ходжсон. У певний час у Коулмена почалася криза жанру, і команда почала здавати свої позиції, що і призвело до розставання.

Наслідки: прийшов на зміну Крісу Лорі Санчес виявився зовсім не тією людиною, який був потрібен "Фулхему". В результаті команда загрузла в зоні вильоту, і врятувати її звідти зміг тільки Рой Ходжсон - надалі самий успішний менеджер "дачників" за всю історію клубу.

9. Жозе Моурінью ("Челсі" 06.02.2004 до 09.20.2007 )

Найбільш резонансне і несподіване звільнення з усіх перерахованих. Роман Абрамович звільнив Моурінью після нічиєї з "Русенборгом" в Лізі Чемпіонів, але якщо розібратися, до цього все йшло, і Моуріньо пізніше дуже сильно шкодував, що не пішов сам ще навесні 2007 року, коли зрозумів, що в нього починають потихеньку відбирати частину менеджерських функцій.

Коли в директорське крісло сів Аврам Грант, дні португальця були полічені, і що найприкріше, справа тут зовсім не в результатах команди, які може бути і пішли на спад, але для цього були об'єктивні причини. Невдачі в Лізі Чемпіонів теж за великим рахунком - справа якщо не десята, то не перша. Роман Абрамович просто не зміг терпіти на тренерській лаві незалежну і самодостатню особистість, якою і є Моурінью, а загнати його в рамки футбольного поля не виходило. Схоже, у випадку з Карло Анчелотті ми спостерігаємо щось схоже.

Наслідки "Челсі" до цих пір так і не виграв Лігу Чемпіонів, хоч і був дуже близький до цього з Грантом. А всі менеджери, які працювали в "Челсі" після Моурінью змушені це робити з думкою про те, що їх постійно порівнюють з "Особливим", а хтось нишком до цих пір вважає нинішній "Челсі" його командою.

10. Мартін Йол ("Тоттенхем" 11.05.2004 до 10.26.2007) 

"Тоттенхем" Йола до тих пір, поки в північному Лондоні не з'явився Гаррі Реднапп, вважався якщо не еталоном, то дуже близьким до цього поняття для досить значної частини фанів "шпор". Команди Рамоса і Реднаппа міряли по тому самому "йолівскому" футболу, і версія від Рамоса явно не дотягувала до високих стандартів, навіть незважаючи на завойований Кубок Ліги. Тут справа не тільки і не стільки в трофеях - при Йолі "Тоттенхем" грав яскраво і лише за збігом обставин не домігся поставленої мети - місця в четвірці. Коли на старті сезону 2006/07 команда невдало стартувала, з Йолом було вирішено розстатися і це рішення вважали дурним навіть вболівальники інших клубів.

Наслідки: Рамос довів до успішного кінця похід за Кубком Ліги, що почався ще за Йола, але його наздогналп все та ж загадкова криза на старті сезону, яка привела команду до чергової революції та повернення до того, що було - менеджеру старої англійської школи, який нині вельми успішно веде "Тоттенхем" до вершин не тільки англійського, але і європейського футболу. Звільнення Йола варто визнати помилкою хоча б тому, що для того щоб дістати Рамоса довелося розщедритися на неабияку компенсацію "Севільї" а потім і неустойку самому Рамосу.

Цікаво, що найбільш часто необгрунтовані звільнення трапляються в трьох клубах - "Челсі", "Тоттенхемі" і "Ньюкаслі". Причина зрозуміла, як Божий день - великі амбіції цих клубів, які, щоправда, не завжди підкріплені здоровим глуздом.

Сергій Бабарика спеціально для Premiership.Ru