ТОП-10: Найкращі півфінали Ліги Чемпіонів починаючи з 1993 року. Частина 1

В цій статті автор спробує скласти своєрідний рейтинг півфінальних протистоянь Ліги Чемпіонів, починаючи з сезону 1993/1994 років, тобто сезону, коли в найголовнішому клубному євротурнірі було введену дану стадію змагань.

Загалом формат турніру Кубка/Ліги Чемпіонів почав свої видозміни, з суто кубкового змагання до нинішнього формату, з сезону 1991/1992 років. Тоді вперше регламентом турніру найсильніших клубів Європи, тоді ще Кубка Чемпіонів, було передбачено груповий турнір, переможці якого одразу ж потрапляли до фіналу. Наступного сезону змагання було названо Лігою Чемпіонів, але формат турніру не змінився і стадії півфіналу ще не існувало. І лише в сезоні 1993/1994 було введено півфінальну стадію, яка, щоправда, складалась з одного матчу. Вже з наступного сезону півфінал турніру складався вже з двох матчів.

10. 2001/2002Барселона – Реал 0:2, 1:1

23 квітня 2002. Барселона – Реал 0:2 (Зідан, 55, Макманаман, 90+2)

Барселона: Бонано, Райцигер (Жеованні, 59), Ф. де Бур, Абелардо (Крістанваль, 73), Мотта (Габрі, 82), Рошембак, Коку, Луїс Енріке, Овермарс, Клюйверт, Савіола.

Реал: Сезар, Йєрро, Павон, Сальгадо, Роберто Карлос, Ельгера, Макелеле, Соларі (Флавіо Консейсао, 89), Зідан, Гуті (Макманаман, 80), Рауль.

Суддя: Андерс Фріск (Швеція)

У першому матчі мадридський "Реал" зробив серйозну заявку на вихід у фінал Ліги Чемпіонів, перегравши на виїзді "Барселону". Ця перемога була вдвічі приємнішою для шанувальників мадридського клубу, адже "Реал" вперше за останні 18 років переміг "Барселону" на її полі. "Реалу" у рік сторіччя було поставлено завдання виграти три турніри - чемпіонат Іспанії, кубок Іспанії та Лігу Чемпіонів. У фіналі іспанського кубка "Реал" несподівано програв "Депортіво", а в чемпіонаті команда посіла лише третє місце, хоча на момент цього матчу ще зберігала шанси на чемпіонство. А ось "Барселона" в національному першості припинила боротися за чемпіонство і всі надії каталонського клубу були пов'язані з Лігою Чемпіонів. Не можна сказати, що обидві команди продемонстрували видатний футбол. Перший тайм пройшов достатньо нудно і передбачувано. "Барселона" на правах господарів поля володіла помітною територіальною перевагою. "Реал" великими силами грамотно оборонявся, зробивши ставку на швидкі контратаки. Початок другого тайму не віщував ніякого розвитку подій. Як і раніше команди не створювали жодного гострого моменту, багато в чому завдяки оборонній тактиці "Реала". Така дія тривала до 55-й хвилині, поки не послідувала ідеальна передача Рауля на Зідана, той вийшов один на один і пробив у верхній кут - м'яч від рук воротаря Бонанно опинився в сітці воріт "Барселони". Тут же послідували у відповідь атаки господарів поля і рахунок кілька разів повинен був бути зрівняний. Але поступово Реал зумів збити темп і сумбурні атаки "Барселони" розбивалися об грамотну оборону суперника. А ось контратаки "Реала" ставали все небезпечнішими і другий гол у ворота Барселони назрівав. На другій доданій хвилині Рауль на рівному місці обікрав Габрі і вивів Макманамана один на один. Англійський півзахисник блискуче втілив у гол отриманий шанс і поставив логічну крапку в історичному для "Реала" матчі.

1 травня 2002. Реал – Барселона 1:1 (Рауль, 43 – Ельгера, 49, автогол)

Реал: Сезар, Йєрро,  Сальгадо, Роберто Карлос, Ельгера, Макелеле, Гуті (Павон, 87), Соларі, Зідан (Флавіо Консейсао, 46), Фігу (Макманаман, 68), Рауль.

Барселона: Бонано, Пуйоль, Ф. де Бур, Абелардо, Коко (Овермарс, 46), Рошембак (Жеованні, 67), Хаві, Коку (Серхі 75), Луїс Енріке, Клюйверт, Савіола.

Суддя: Пьєр-Луїджі Колліна (Італія)

У матчі-відповіді "Реал" зіграв на своєму полі внічию з "Барселоною" і за сумою двох матчів взяв верх над принциповим суперником. Ще за кілька годин до початку матчу були сумніви, чи відбудеться він у призначений день і годину. Причиною тому стали два потужні вибухи, що прогриміли в Мадриді, один з яких в безпосередній близькості від "Сантьяго Бернабеу". Після консультації з УЄФА було ухвалено рішення все-таки провести матч. У перші 20 хвилин обидві команди грали максимально обережно і практично не створювали небезпечних моментів. "Барселона" володіла невеликою територіальною перевагою, але перший реальний гольовий момент створив "Реал". На 20-й хвилині Зінедін Зідан з лінії штрафної завдав класний удар, але м'яч пройшов в якихось сантиметрах від штанги. Через десять хвилин з передачі Рауля Гуті виходив на ударну позицію, але пробив прямо у воротаря. Потім двічі завдавали ударів Рауль і славетний Роберто Карлос. На 38-й хвилині "Барселона" мала прекрасний шанс відкрити рахунок, але потужний удар Рошембака прийшовся в штангу. На 43-й хвилині Рауль обікрав Хаві, наблизився до штрафного "Барселони" і завдав разючою удар з 20 метрів у дев'ятку. Рахунок по сумі двох матчів став 3:0 на користь Реала. Через хвилину хороший момент втратив Патрік Клюйверт, але Барселона все-таки відігралася на початку другого тайму. Спочатку Гуті в черговий раз вийшов один на один і не зумів переграти голкіпера. А потім після масованої атаки "Барселона" Іван Ельгера зрізав м'яч у свої ворота. Надалі "Барселона" володіла перевагою і великими силами атакувала, але захист "Реала" не припускався помилок і королівський клуб упевнено довів матч до сумарної перемоги.

9. 2007/2008 Барселона – Манчестер Юнайтед 0:0, 0:1

23 квітня 2008. Барселона – Манчестер Юнайтед 0:0

Барселона: Віктор Вальдес, Дзамбротта, Міліто, Маркес, Абідаль, Яя Туре, Хаві, Деку (Анрі, 77),  Мессі (Кркіч, 62), Інєста, Ето’о.

Манчестер Юнайтед: Ван дер Сар, Харгрівз, Браун, Фердінанд, Евра, Кріштіану Роналду, Каррік, Скоулз, Парк, Тевес (Гіггз, 85), Руні (Нані, 76).

Суддя: Массімо Бузакка (Швейцарія)

Нульовою нічиєю завершився перший півфінальний матч Ліги Чемпіонів за участю "Барселони" і "Манчестер Юнайтед". "Барселона" провела матч на своєму рівні, так як несамовита підтримка майже ста тисяч уболівальників не могла дати зіграти команді Франка Райкарда посередньо. А ось "Манчестер Юнайтед", який вперше за довгі роки приїхав до Барселони фаворитом, відверто розчарував. За винятком стартовою десятихвилинки команда Алекса Фергюсона всією командою відсиджувалася в обороні, не зумівши продемонструвати свій атакуючий потенціал. При цьому гра цілком могла скластися для "Манчестер Юнайтед" дуже вдало. Вже на 2-й хвилині за гру рукою Габріеля Міліто був призначений пенальті, але головна зірка світового футболу Кріштіану Роналду з одинадцятиметрової позначки не влучив у створ воріт. Нереалізований пенальті вкрай негативно позначився на подальшій грі "Манчестер Юнайтед". "Барселона", навпаки, зуміла повністю перехопити ініціативу. Але не дивлячись на переважну територіальне перевагою "Барси" гольових моментів біля воріт Евдіна Ван дер Сара практично не виникало. Після перерви "Барселона" зуміла значно додати. Затяжні атаки каталонського клубу стали більш ефективними і небезпечними. На 49-й хвилині "Барселона" створила найнебезпечніший момент у матчі. Після чудової комбінації за участю Мессі і Іньєсти, який віддав пас п'ятою, один на один вискочив Ето'о, але камерунський форвард пробив у зовнішню сторону сітки. Надалі "Барселона" знову атакувала практично вхолосту. Не дивлячись на серйозний тиск біля воріт англійського клубу майже не виникало небезпечних моментів.

29 квітня 2008. Манчестер Юнайтед – Барселона 1:0 (Скоулз, 14)

Манчестер Юнайтед: Ван дер Сар, Харгрівз, Браун, Фердінанд, Евра (Сільвестр, 90+3), Парк, Каррік, Скоулз (Флетчер, 77), Нані (Гіггз, 77), Кріштіану Роналду, Тевес.

Барселона: Віктор Вальдес, Дзамбротта, Пуйоль, Міліто, Абідаль, Яя Туре (Гудйонсен, 88), Хаві, Деку, Мессі, Інєста (Анрі, 61), Ето’о (Кркіч, 72).

Суддя: Герберт Фандель (Німеччина)

Після нульової нічиєї в Барселоні команді Алекса Фергюсона необхідна була тільки перемога в другому півфінальному матчі на стадіоні "Олд Траффорд". І, не дивлячись на значну перевагу каталонців в дебюті матчу, вже на 14-й хвилині Скоулз дальнім ударом забив один з найважливіших голів у своїй кар'єрі. "Барселона" продовжувала атакувати і двічі могла зрівняти рахунок, але не пощастило Деку і Самюелю Ето'о. Але в другому таймі шансів у гостей практично не було. "Манчестер Юнайтед" агресивно оборонявся і без серйозних проблем втримав дванадцяту домашню перемогу поспіль у Лізі Чемпіонів. Таким чином, завдяки перемозі "Манчестер Юнайтед", вперше в історії Ліги Чемпіонів відбувся суто англійська фінал. Суперником "Манчестер Юнайтед" став "Челсі"."Барселона" провалила той сезон, залишившись без єдиного трофея.

8. 2002/2003 Мілан – Інтер 0:0, 1:1

7 травня 2003. Мілан – Інтер 0:0

Мілан: Діда, Неста, Мальдіні, Костакурта, Каладзе, Броккі (Сержіньо, 73), Гаттузо (Редондо, 78), Зеєдорф, Руй Кошта, Шевченко (Рівалдо, 81), Інзагі.

Інтер: Тольдо, Кордоба, Матерацці, Каннаваро, Коко (Паскуале, 84), Хавьєр Дзанетті, Ді Бьяджо, Емре, Сержіо Консейсао (Гулі, 66), Рекоба (Каллон, 72), Креспо.

Суддя: Валентин Іванов (Росія)

Протистояння міланських команд - "Мілана" та "Інтера" - у першому півфінальному матчі Ліги Чемпіонів завершилося нульовою нічиєю. У цьому матчі переповнені трибуни не побачили ні забитих м'ячів, ні жовтих або червоних карток. Однак футбол у виконанні обох команд був досить інтригуючим і захопливим. Більшу частину ігрового часу "Мілан" володів великим ігровою і територіальною перевагою, але не зумів реалізувати свої гольові моменти. "Інтер", у свою чергу, грав від оборони і сподівався на контратаки. З перших хвилин "Мілан" великим силами взявся атакувати ворота суперника. Проте "Інтер", який виставив п'ять номінальних захисників, грамотно оборонявся, не забуваючи при цьому гостро контратакувати. На 7-й хвилині рахунок зобов'язаний був відкривати Альваро Рекоба. Уругвайський нападаючий вибіг сам на сам з Дідою, але вкрай невдало зіграв на завершальній стадії. На 15-й хвилині "Мілан" створив свій єдиний гострий момент у першому таймі, коли підступний удар Шевченка не без зусиль парирував Тольдо. Всі інші атаки номінальних господарів поля грамотно руйнувала насичена оборона "Інтера". Зате після перерви грав зовсім інший "Мілан". Гострі і гольові моменти біля воріт "Інтера" виникали із завидною постійністю. На 50-й хвилині "Мілан" лише якимось дивом не відкрив рахунок. Прохід Каладзе, який на швидкості увірвався в штрафну, завершився гострою передачею на Шевченка, але в останній момент на самій лінії воріт м'яч зловив Франческо Тольдо. У ці хвилини "Мілан" володів просто переважною перевагою. Забити могли Індзагі, Гаттузо і Зєєдорф, але кожен раз футболістам "Мілана" не вистачало якихось сантиметрів. Ближче до кінця матчу "Мілан" почав втомлюватися, адже в такому темпі неможливо відпрацювати всі 90 хвилин. І на останній хвилині перша осмислена атака "Інтера" у другому таймі могла завершитися переможним голом. Ернан Креспо в боротьбі із захисником перекидав м'яч через Діду, але не влучив у ворота.

13 травня 2003. Інтер – Мілан 1:1 (Мартінс, 84 – Шевченко, 45)

Інтер: Тольдо, Кордоба, Матерацці, Каннаваро, Хавьєр Дзанетті, Крістіан Дзанетті, Ді Бьяджо (Дальма, 46), Емре, Сержіо Консейсао, Рекоба (Мартінс, 46), Креспо (Каллон, 71)

Мілан: Абьятті, Неста, Мальдіні, Костакурта, Каладзе, Гаттузо, Пірло (Броккі, 89), Зеєдорф, Руй Кошта (Амброзіні, 64), Шевченко, Інзаггі (Сержіньо, 80)

Суддя: Жиль Вессьє (Франція)

Поєдинок-відповідь знову завершився внічию 1:1, але "Мілан", завдяки голу забитому в гостях, вийшов у фінал найпрестижнішого європейського турніру. У першому таймі "Мілан" володів помітною перевагою, у той час як "Інтер" відверто грав другим номером. Перші 20 хвилин зовсім пройшли з великою перевагою "Мілана", який притиснув номінальних господарів поля до воріт і чи не всією командою йшов в атаку. Однак гольових і гострих моментів практично не виникало. Ближче до кінця першого тайму гра вирівнялася і перемістилася в середину поля. Здавалося, що обидві команди не хочуть ризикувати і рахунок їх цілком влаштовує. Проте на першій доданій хвилині першого тайму "Мілан" зумів таки забити вкрай важливий гол. Шевченко продавив у штрафному майданчику Кордобу і в падінні точно пробив повз Тольдо. Це був єдиний гольовий момент біля воріт "Інтера" за всі 90 хвилин. На другий тайм "Інтер" вийшов з двома новими футболістами. Але команда Ектора Купера, як і раніше дуже пасивно грала в атаці. "Мілан" віддав суперникові ініціативу і став грати на утримання рахунку, за що ледь не поплатився в кінцівці матчу. На 84-й хвилині юний нігерійський форвард Мартінс виграв позицію в досвідченого Мальдіні та чітко реалізував вихід один на один. Лише після цього гола ми побачили, що "Інтер" вміє атакувати. "Мілану" дуже пощастило, що його суперник не забив другий гол. На останній доданій хвилині при розиграші кутового у штрафну суперника прийшов навіть Франческо Тольдо, але "Мілан" все-таки відбився.

7. 2004/2005 Мілан – ПСВ 2:0, 1:3

26 квітня 2005. Мілан – ПСВ 2:0 (Шевченко, 42, Томассон, 90)

Мілан: Діда, Стам, Мальдіні, Кафу, Каладзе, Гаттузо, Пірло (Амброзіні, 72), Зеєдорф (Сержіньо, 81), Кака, Шевченко, Креспо (Томассон, 64)

ПСВ: Гомес, Алекс, Ойєр, Боума (Люсіус, 46), Лі, Коку, Фогель, ван Боммель, Парк, Біслі (Хесселінк, 61), Фарфан

Суддя: Кірос Вассарас (Греція)

У першому півфінальному матчі Ліги Чемпіонів італійський "Мілан" з рахунком 2:0 виграв у голландського ПСВ. Перший тайм пройшов з перевагою господарів поля, які на 42-й хвилині завдяки точному удару Андрія Шевченка повели в рахунку. Після перерви ПСВ зробив тактичні перестановки, в результаті чого повністю перехопив ініціативу. Однак голландській команді фатально не щастило на завершальній стадії атак. Гості втратили, як мінімум, п'ять гольових моментів. А от "Мілан" на останній хвилині основного часу несподівано провів другий м'яч, автором якого став вийшовший на заміну Йон Даль Томассон. Підсумковий результат виявився занадто жорстоким для ПСВ, який дуже непогано виглядав на тлі грізного суперника.

4 травня 2005. ПСВ – Мілан 3:1 (Парк, 9, Коку, 65, Коку, 90+2 – Амброзіні, 90+1)

ПСВ: Гомес, Алекс, Боума (Роберт, 70), Лі, Коку, Фогель, ван Боммель, Люсіус, Парк, Фарфан, Хесселінк.

Мілан: Діда, Неста, Стам, Кафу, Мальдіні (Каладзе, 46), Амброзіні, Гаттузо, Пірло, Зеєдорф (Томассон, 69), Кака, Шевченко.

Суддя: Терьє Хауге (Норвегія)

Фатальне невезіння переслідувало голландський ПСВ і у другому матчі півфінальної стадії Ліги Чемпіонів з італійським "Міланом". Природно, що перед матчем у відповідь шанси ПСВ на вихід у фінал розцінювалися як мінімальні. Однак голландський клуб цілком міг залишити Лігу Чемпіонів без італійського суперклубу. Гра проходила з великою ігровою і територіальною перевагою ПСВ, в той час як "Мілан" виглядав блідою тінню самого себе. На 9-й хвилині голландцям зусиллями корейського півзахисника Парка вдалося забити швидкий гол. На 65-й хвилині Філіп Коку ударом головою з близької відстані робить рахунок 2:0. Незабаром вийшов на заміну бразилець Роберт цілком міг забити третій гол, але блискуче зіграв його співвітчизник Нельсон Діда. Але на першій доданій хвилині Массімо Амброзіні кинув переповнений стадіон в Ейндховені в шок. Півзахисник "Мілана", який більшу частину сезону просидів на лаві запасних, після навісу Кака з лінії воротарської вразив ворота голландського клубу, забивши вкрай важливий гостьовий гол. Через хвилину ПСВ зусиллями Коку забив таки третій гол, але незабаром після цього пролунав фінальний свисток арбітра. За сумою двох матчів рахунок став 3:3, але завдяки голу, забитому на виїзді, "Мілан" вийшов у фінал Ліги Чемпіонів.

6. 1998/1999 Манчестер Юнайтед – Ювентус 1:1, 3:2

7 квітня 1999. Манчестер Юнайтед – Ювентус 1:1 (Гіггз, 90+2 – Конте, 25)

Манчестер Юнайтед: Шмейхель, Берг (Йонсен, 46), Стам, Гаррі Невілл, Ірвін, Кін, Бекхем, Скоулз, Гіггз, Йорк (Шерінгем, 80), Коул.

Ювентус: Рампула, Пессото, Монтеро (Феррара, 68), Юліано, Мірковіч, Ді Лівіо (Таккінарді, 77), Давідс, Дешам, Конте, Зідан, Інзаггі (Еснайдер, 88)

Суддя: Мануель Діас Вега (Іспанія)

Гол Гіггза на другій доданій арбітром хвилині викликав тріумфування трибун "Олд Траффорд", що готувалися вже проводити своїх улюбленців гулом розчарування. Хто б міг подумати до гри, що нічия на своєму полі може викликати таку бурю захоплення у шанувальників "червоних дияволів", проте факт залишається фактом: "МЮ" повинен дякувати долі, що взагалі пішов від поразки.

21 квітня 1999. Ювентус – Манчестер Юнайтед 2:3 (Інзаггі, 6, 10 – Кін, 24, Йорк, 34, Коул, 84)

Ювентус: Перуцці, Бірінделлі (Аморузо, 46), Феррара, Юліано (Монтеро, 46), Пессото, Конте, Дешам, Давідс, Ді Лівіо (Фонсека, 80), Зідан, Інзагі

Манчестер Юнайтед: Шмейхель, Гаррі Невілл, Йонсен, Стам, Ірвін, Кін, Бекхем, Батт, Бломквіст (Скоулз, 68), Коул, Йорк

Суддя: Урс Майєр (Швейцарія)

Всі чотири попередні рази, коли "МЮ" приїжджав в гості до "Ювентуса", господарі незмінно здобували верх, і до 11-й хвилині стало здаватися, що над гостями знову зависло прокляття "Делле Альпі". Туринці послали суперників у важкий нокдаун так швидко, що ні фанати "червоних дияволів" на трибунах, ні вся решта Англія, чиї команди не виходили у фінал Кубка чемпіонів майже п'ятнадцять років, навіть не встигли злякатися. І правильно зробили. Вперше за останні тридцять років "МЮ" нарешті довів, що є суперклубом не тільки за колишніми досягненням і астрономічними сумами накупівлю гравців, але і за класом. Вже в першому таймі Кін та Йорк зробили рахунок сприятливим для манкуніанців, а під завісу матчу Енді Коул зняв всі питання стосовно переможця дуелі.

Продовження (5-1 місце) читайте завтра...

Автор: Міша Вуйченко, спеціально для Sportanalytic