Підміняючи травмовану Анастасію Подпалову Олена Цигиця повернулася до збірної після довгої перерви. Цікаво, що останній покинутий нею м'яч став ювілейним ...
-Олена, вітаю вас з двохсотий м'ячем у збірній України!
-Що, правда, вже двісті? - Говорить бронзовий призер Олімпіади-2004. - Непоганий показник. Мені дуже приємно, що вдалося домогтися такого результату в невеликому, в принципі, кількість матчів.
-А як щодо третьої сотні?
-Ой, навряд чи. Настав час дати дорогу молодим. Це в чемпіонаті України можна ще сто м'ячів забити, а на міжнародному рівні практично нереально. Та й вік уже не той, якби я була на сім-вісім років молодший ...
-Згадайте, коли ви востаннє виступали за національну команду.
-На світовій першості у Франції в 2007 році. Ми тоді фінішували 13-ми.
-Що змінилося за цей час?
-Колектив омолодився. Однак в технічному плані, а також в «фізиці» і тактику, не скажу, що з'явився прогрес. Хоча потенційно сильних дівчат в Україні достатньо, у багатьох технічний арсенал дуже слабкий, не вистачає різноманітності в кидках.
-Чому так відбувається? Це недоробка наставників або небажання самих спортсменів?
-Як тільки у юних гандболісток починає щось виходити, вони зупиняються в професійному зростанні. Свого часу ми з відкритим ротом слухали підказки тренерів, зараз же не всі, але деякі можуть дозволити собі сперечання ...
-На грудневий чемпіонат світу до Китаю хотілося б поїхати?
-Звичайно. Однак це не самоціль. Подивимося, у якій я буду формі, а просто так чиєсь місце займати не хочу.
газета «Команда»