Василь Федоришин: чемпіон з козацьким духом

«Цей борець приємно мене здивував. Винісши урок з минулих поразок, він на кожному сантиметрі килима не давав жити суперникам. Тільки так, не шкодуючи інших, можна виграти чемпіонат Європи. Тільки така тактика може принести золото Олімпіади»  - сказав про цього спортсмена олімпійський чемпіон Афін спів-президент Асоціації спортивної боротьби України Ельбрус Тедеєв.

В Тампере на європейській першості перед Василем Федоришиним стояло втричі складніше завдання, ніж перед іншими. По-перше, потрібно було виходити на килим в ранзі чинного чемпіона Європи. По-друге, тільки перемога могла гарантувати участь в Олімпіаді. По-третє, перший день чемпіонату так невдало склався для збірної України. Василь Федоришин довів, що жодні суб’єктивні й навіть об’єктивні фактори не можуть завадити перемогти, якщо ти перший в душі.

ЛІЦЕНЗІЯ НА ВАГУ ЗОЛОТА

- Це вже ваш третій чемпіонський титул на першостях Європи. Відчуття перемоги не притупилося?

- Ні, щораз, наче вперше, піднімаюся на вищу сходинку п'єдесталу. Просто перший раз виграти було психологічно складно. Я до цього двічі ставав срібним призером і один раз бронзовим. Багато людей просто не вірили, що я здатен перемагати. А фізично важче мені дався третій титул. Випав нелегкий жереб, плюс на мене тиснуло, те що не було олімпійської ліцензії.

- Як вам вдалося впоратися з підвищеною відповідальністю, і чому не змогли цього зробити ваші колеги по збірній Мусу Сайдулбаталов і Тарас Данько?

- Сайдулбаталов - ветеран збірної й дуже досвідчений борець. Можливо, йому було важче, ніж іншим, тому що він зігнав багато ваги перед чемпіонатом. Тарасу Данько, на мій погляд, просто не пощастило.

- Вам другий рік поспіль на європейських першостях доводиться боротися не тільки за себе, а ще й за того хлопця. Невдачі товаришів по команді сильно впливають на настрій?

- Звичайно, напруга відчувається. Але торік більше давило на психіку навіть не те, що в нашої команди на той момент ще не було золота, а, що у фіналі на мене чекала зустріч з господарем турніру. Болгарії перемога була потрібна не менш, ніж Україні. Я був упевнений в своїх силах, тому що вже два рази перемагав Анатолія Гуйдя. Турбувало інше, а саме, що боротися доведеться не тільки із суперником, але й з трибунами та суддями. Тому я не став чекати, відразу ж кинувся в атаку. Адже варто було дати найменший привід засумніватися в своїй перевазі - і терези перехилилися б убік суперника. Цьогоріч дуже засмутило, що в перший день у всіх чотирьох вагових категоріях наші борці програли. Андрій Стаднік в третій сутичці, а інші троє українців фактично в першій. Я почав думати, що ми десь недопрацювали на тренуваннях, але справа була в іншому. Хлопці просто не встигли відновитися фізично після важкої дороги. Ми летіли з пересадками через Амстердам. В Тампере їхали поїздом з Гельсінкі. Спортсмени, які виступали в другий день мали більше часу для відпочинку. Мені і Тібілову відповідно вдалося виступити краще.

ПОРАЗКИ ЗАГАРТОВУЮТЬ

- Ви почали свій виступ на чемпіонаті із сутички з хазяїном килима Ярмо Хіітяйненом. Було відчуття, що доводиться боротися ще й із трибунами чи фінський народ досить холодний і стриманий?

- У Фінляндії більшою популярністю користується класична боротьба, можливо тому турнір вольників не викликав великого ажіотажу серед місцевих уболівальників. У мене не було відчуття, що трибуни сильно допомагали суперникові . Взагалі, фіни нічим особливим нас не здивували, хіба що зал був оформлений більш оригінально, ніж зазвичай.

- У чвертьфіналі жереб звів вас із Адамом Батіровым, старший брат якого перекреслив ваші шанси на останньому чемпіонаті світу в Баку. Родинні гени відкладають відбиток на стиль боротьби?

- Боротьба - це спорт, можна як програти, так і виграти. У Баку на чемпіонаті світу трохи не розрахував свої сили , а зараз почувався впевнено. Адам і Мавлет по стилю різні борці, але от по силі приблизно однакові. Взагалі, слабких росіян у боротьбі не буває. І виходячи на бій проти них, я завжди налаштовуюся по максимуму.

- Невдача на світовій першості більше зашкодила чи пішла на користь?

- Я завжди після образливих поразок тільки більше загартовуюся й починаю ще серйозніше й з більшою відповідальністю працювати. Мене невдачі змусили небагато змінити техніку й стиль боротьби, стати більш агресивним на килимі, від спокійної манери ведення бою я перейшов до атакуючої.

НЕВИПАДКОВИЙ ЖЕРЕБ

- У півфінальних діях Анатолія Гуідя відчувалася образа на те, що ви не дозволили йому піднятися на вищу сходинку п'єдесталу в рідній Софії?

 - Ми з ним давні суперники, часто зустрічаємося на різноманітних турнірах і навіть встигнули потоваришувати. Звичайно, він дуже сильно прагне в мене виграти, але поки що це йому не вдається . У Тампере перший період насправді завершився з рахунком - 0:0. Просто жеребкування визначило, що він бере ногу, так званий у боротьбі "клінч". Я зрозумів, що ніхто не дасть мені перемогу просто так і в другому періоді почав більш активно діяти, це принесло свої плоди.

- Дідьє Паіс чимось здивував вас у порівнянні з фіналом європейської першості-2005?

- Паїс за ці три роки фізично зміцнів і розширив арсенал прийомів. Але нічого особливого я від нього не чекав і просто налаштовувався на перемогу. Якщо не враховувати першої сутички з фіном, фінальна зустріч була, мабуть, найлегшої на цьому чемпіонаті Європи. До цього в мене були більш важкі двобої із грузином, росіянином і болгарином. А перерва між ними така маленька, що не встигав не те щоб відпочити, навіть відновитися. На сутичку з Гуідя мене викликали через десять хвилин після зустрічі з Батіровым. Я мокрим виходив на килим. Можливо тому, так довго не діяв у першому періоді .

- На цьому чемпіонаті в кулуарах багато говорилося про несправедливу систему посіву учасників. А як ви вважаєте , це нормально, що вже в першому колі зустрічаються чемпіони світу двох останніх років Алдатов і Муртазалієв?

- Звичайно, несправедливо, тому що це відразу ж перекреслює шанси на перемогу одного з найсильніших борців світу . Але ми, спортсмени, не в силах змінити правила, доводиться миритися з тим, що вже в першому колі тобі може попастися один з головних суперників.

- Такий жереб - результат випадкового вибору комп'ютера?

- Можна сподіватися на це, але навряд. На цьому чемпіонаті взагалі дуже дивні речі відбувалися з жеребкуванням. Представники практично всіх борцівських країн виявлялися в одній групі, а аутсайдери в нашому виді спорту - в іншій. У всіх вагових категоріях сильні спортсмени переборолися ще на шляху до фіналу. Тому й мені попався у фіналі борець, на півголови слабший, ніж суперники по попередніх раундах. Звичайно, ми були б раді, щоб у нас сітка складалася згідно з рейтингом, як у тенісі. Але потрібні впливові люди, які захотіли б просунути цю ідею. Міжнародна федерація боротьби не прагне нічого міняти.

ПРО АФІНИ КРАЩЕ НЕ ЗГАДУВАТИ

- Чому маючи вже три чемпіонські європейські титули ви ще жодного разу не піднімалися на світовий п’єдестал пошани?

- Складно виходити на пік форми два рази на рік. Тому мені тяжче давалися чемпіонати світу. Але ми проаналізували помилки і зробимо все можливе, щоб добре виступити в Пекіні. У мене були дуже сильні суперники на європейській першості, перемігши їх, я здобув ще більшу впевненість.

- Ця Олімпіада буде для вас уже другою. Яких помилок Афін постараєтеся не повторювати в Пекіні?

- Я не буду думати про помилки, а тільки про те, що ще можу поліпшити, буду концентруватися на успіху і якщо правильно налаштуюся, то він обов'язково прийде. А взагалі це болюча тема. Я був такий молодий і впертий, що ніякого іншого місця, крім першого, для мене просто не існувало. Тому коли програв у півфіналі майбутньому олімпійському чемпіонові кубинцеві Рібальта Кінтана, вирішив, що ігри для мене вже закінчилися. Я з поганим настроєм виходив на бій за бронзу, мені взагалі вже не хотілося боротися. Зараз, звичайно, жалкую, якби налаштувався хоча б на сутичку за третє місце, був б зараз із медаллю Олімпіади. Я навіть вів в рахунку 3:0. А потім … краще не будемо більше згадувати Олімпіаду.

- Напевно прагнете взяти реванш у борця, який позбавив вас головної мрії в житті?

- Звичайно, з кожним суперником у нас свої рахунки. Ми ведемо статистику по особистих зустрічах. Кінтану поки мені не вдавалося обіграти, щоправда, зустрічалися ми всього два рази. Темношкірі борці від природи дуже сильні, добре розвинені фізично. У них якийсь мавпячий стиль боротьби так би мовити.

КУБИНЦІ БОРЯТЬСЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ

- А ви можете за стилем боротьби визначити національну приналежність спортсмена?

- Звичайно. Взагалі, у кубинців саме наша радянська школа боротьби. Туди у свій час виїхало багато наших тренерів, і вони підготували нам же суперників. Раніше представники цієї країни в боротьбі ніяких успіхів не досягали, а тепер стають навіть олімпійськими призерами.

- А що відрізняє японських борців, які також не раз ставали для вас каменем спотикання на відповідальних змаганнях?

- Японці дуже вперті, завжди б'ються до останнього, у них є своя манера ведення сутички, яка дуже відрізняється від нашої .

- Для кавказьких народів боротьба - це національний вид спорту. Таке враження, що там діти народжуються з бажанням боротися. А, у чому, на ваш погляд, секрет успіху української школи боротьби?

- На Кавказі дуже багато людей займаються єдиноборствами й кількість неодмінна переходить в якість. А ми частіше досягаємо успіху за рахунок таланта спортсменів і знань тренерів. Ми теж любимо й вміємо боротися. Адже в наших жилах тече непереможний козацкий дух.

- Цікаво, як ви ставитеся до жіночої боротьби й чи доводилося вам зустрічатися на килимі із представницями прекрасної статі?

- Не хочеться нікого образити, але вважаю, не жіноча це справа боротися. Рівень чоловічої й жіночої боротьби, принаймні, на даному етапі дуже сильно відрізняється. Так, мені дійсно доводилося проводити спаринги з дівчатами. Їм можна іноді показати якісь прийоми, підказати щось. Але боротися на одному рівні вони можуть тільки із хлопцями років п'ятнадцяти.

- Невже прекрасній половині людства так і не вдалося вас нічому навчити?

- Чому ж! Повчитися можна в кожного. Жінки, наприклад, відрізняються особливою гнучкістю й умінням вивертатися.

МИ З ТЕДЕЄВИМ ОДНА КОМАНДА

- А чемпіоном у боротьбі можна стати чи потрібно народитися ?

- Результат, як у нас кажуть, це 5% таланту й 95% праці. Тож чемпіоном можна як стати, так і народитися. Ельбрус Тедеев дуже багато працював і саме своєю працею досягнув успіху. Росіянин Бувайсар Сайтієв, приміром, працював не менше, але від природи, безумовно, одержав більше. Тож до вершини можна прийти різними шляхами, як бачете.

- Тедеев сьогодні займається суспільною діяльністю, очолює Асоціацію спортивної боротьби України. Ваші відносини з ним сильно змінилися відтоді, як він завершив спортивну кар'єру?

- Звичайно, середовище впливає на людину, але я не думаю, що його воно сильно змінило. Ельбрус нам дуже допомагає, розбудовує наш вид спорту, шукає спонсорів, проводить турнір у Києві . Звичайно, в офіційній обстановці нам незручно звертатися до нього на ім’я. Але на тренуваннях він для нас просто Ельбрус. Ми були й продовжуємо бути однієї командою.

- Ваш спортивний шлях можна розділити на три етапи, пов'язані із трьома різними містами Калушем, Львовом і Києвом? Який з них дав вам більше в плані розвитку кар'єри?

 - З Калушем пов'язані перші кроки в боротьбі й зустріч із першим тренером, який і зараз завжди поруч зі мною. Ігор Барна поставив мені техніку, виховав чемпіонський характер. Потім я вступив у Львівське училище фізкультури, де тренувався під керівництво Ігоря Духа. Він мені теж дуже багато дав. Але училище фізкультури для спортсмена перехідний етап. Потрібно було йти далі - і я переїхав у Київ. Тут існує певний казан, у якому варяться борці, не бракує спаринг-партнерів. У столиці живу й тренуюся вже дев’ять років.

- Квартира в Івано-Франківську, виділена за сприянням міського голови Віктора Анушкевичуса, не спонукає вас повернутися на рідну землю?

- Поки, що на місці, де має стояти будинок з моєю квартирою, тільки фундамент. Десь роки за півтори його мають звести. Швидше за все я й надалі мешкатиму в Киеєві. Але тепер мені буде де зупинитися, коли приїжджатиму на батьківщину. На франківщині всі мої рідні і друзі, тож там завжди добре почуваюся духовно.

- Чи залежатиме від пекінського виступу ваша подальша спортивна кар’єра?

- Я налаштований ще на один олімпійський цикл. Буду тренуватися до Лондона. Все робитиму, щоб здобувати медалі для України.

 Анна Савчик