Андрій Воронін: "У нас вистачає своїх гравців для збірної"

Минулого тижня він відкрив рахунок голам за "Лівер" в 2008-му, а на наступній його чекає півфінал ЛЧ з "Челсі". Андрій приділив нам час в перерві між закупівлею продуктів і уроком англійської.

— Андрій, як на вас реагують в магазинах — напевно знаходиться немало охочих сфотографуватися, узяти автограф? Не важко даються вам виходи в народ?

— Якщо в магазини не ходити, то можна з голоду померти. Так, люди звертають увагу. Але я завжди знаходжу можливість дати автографи всім охочим.



— Які автографи, найбільше запам’ятались?

— Були випадки, коли просили розписатися на 20-50-фунтовых купюрах.

— Ваші відчуття після забитого м'яча у ворота "Блекберна"?

— Можна сказати, що я цим голом сам себе психологічно підтримав. Адже я три місяці пропустив із-за травми, яка, до речі, ще трохи дає про себе знати. Тренер випустив мене на останніх хвилинах в двох поєдинках з "Арсеналом", нарешті, в третьому, проти "Блекберна", вдалося забити. До кінця сезону у "Ліверпуля" залишилася серія важливих матчів. Сподіваюся, я зможу допомогти в них своїй команді.

— Ви сказали, що травма все ще позначається. Як це проявляється?

— Наприклад, коли я неправильно ставлю ногу, відчувається біль в гомілці. Зокрема, коли я забивав "Блекберну", неправильно поставив ногу і відчув чергову порцію больових відчуттів. Травма неприємна. Втім, лікарі мене попереджали, що якийсь час доведеться потерпіти. Зараз перед кожним тренуванням я розробляю ногу на тренажері. Незабаром, сподіваюся, дискомфорт пройде.

— Мабуть, якби в матчі з "Блекберном" ви поставили ногу правильно, то і не забили б.

— Знаєте, на перших порах після травми взагалі був присутній якийсь страх грати пошкодженою ногою. Але це вже позаду.



— Матч збірної України проти Сербії ви почали в стартовому складі. Відчуваєте себе фізично готовим з перших хвилин вийти у футболці "Ліверпуля"?

— Це був мій перший матч після травми, і я зіграв, якщо не зраджує пам'ять, 76 хвилин. Думаю, хвилин 80 зміг би зіграти і за "Ліверпуль". Принаймні, за той час, який би мені довірили, виклався б на все сто.

— Рафаель Бенітес як відзначив ваш гол "Блекберну"?

— Він подякував всій команді. А на голах не зупинявся. Немає часу. Потрібно думати про наступний матч.

— А в той час, коли ви із-за травми були поза грою, з наставником спілкувалися?

— Бенітес регулярно питав, як моє самопочуття, коли зможу грати. Небайдужість тренера, звичайно, не могло не надихати.

— Не виключено, найближчим часом "Ліверу" доведеться зіграти матч, що складається зі всіх 120 хвилин, — в рамках 1/2 фіналу Ліги чемпіонів з "Челси". Чого чекаєте від цього протистояння?

— Чекаю, що "Ліверпуль" поїде до Москви на фінал. Цього сезону ми двічі зіграли з "Челси" внічию в Прем'єрові, в Кубку ліги вони нас обіграли. Хотілося б узяти реванш. Тим паче, що в півфінальній стадії Ліги чемпіонів у "Ліверпуля" дуже вдалий досвід протистоянь з "Челси": у 2005 і 2007 роках по сумі двох матчів моя команда виявлялася сильнішою.

— Можна сказати, що це будуть найважливіші матчі у вашій клубній кар'єрі?

— Безумовно. Лігу чемпіонів я вважаю другим по значущості турніром після чемпіонату світу. Багато моїх одноклубників раніше не тільки грали у фіналі Ліги чемпіонів, але і вигравали його. Проте у них зовсім не менше бажання добути трофей на цей раз, чим у мене, що вперше дістав таку можливість.

— Вже встигли укласти парі з Андрієм Шевченком, чия команда виявиться успішнішою?

— Ми не укладали парі, хоча, безумовно, обговорювали майбутній півфінал Ліги чемпіонів. Пошлися на тому, що принаймні один з нас точно буде у фіналі турніру.

— Британська преса повідомляла, що якщо у фінал Ліги чемпіонів проб'ються дві англійські команди, то Прем'єр може звернутися до УЄФА з проханням перенести вирішальний поєдинок турніру до Лондона, на "Уемблі". Як ви до цього відноситеся?

— Для будь-якого гравця була б честь зіграти фінал Ліги чемпіонів на "Уемблі". Але Москва ретельно готується до вирішального матчу нинішнього розиграшу і, на мій погляд, не проведе його нітрохи не гірше, ніж якби матч проходив в Лондоні.

— Ви б хотіли, щоб ваше внутрішньоанглійське протистояння з Андрієм Шевченком продовжилося в наступному сезоні? Я до того, що зараз щосили говорять про те, що Шевченко повернеться до "Мілана".

— Вирішувати Андрію. На мій погляд, перехід до "Мілана" не був би для нього кроком назад. А раз вже "Мілан" його запрошує, то робить це не просто так. Де, як не в цій команді, знають про сильні якості Шевченка.

— В Україні зараз обговорюється тема можливої натуралізації сербського гравця "Металіста" Марко Девіча, що виявив бажання грати за українську збірну. Як ви відноситеся до подібного явища?

— Не сказав би, що позитивно. По тій простій причині, що я, українець, ніколи б не захотів грати за збірну іншої країни. Думаю, в наший країні достатньо талановитих гравців, з яких можна комплектувати національну команду. А якщо натуралізувати всіх незадіяних за інші збірні легіонерів, тих же бразильців, то так і своїм футболістам може не знайтися місця в збірній.

ВІДМОВИВСЯ СТАТИ НІМЦЕМ
Андрій Воронін Народився: 21 липня 1979 року в Одесі Як футболіст Воронін відбувся за кордоном. У 16 років виїхав до Німеччини і, забивши 21 м'яч за сезон за хлопцем Менхенгладбахськой "Боруссії", потрапив в десятку зірок німецького футболу. Тоді у Бундестімі спостерігалася криза гравців, і Вороніну запропонували прийняти німецьке громадянство з перспективою виступу за тамтешню збірну. Андрій відмовився і незабаром став одним з лідерів збірної України. Він не забив жодного м'яча на ЧМ-2006, але був визнаний чи не найкориснішим гравцем в її складі.