Блохін: Тренувати Україну - це топовий рівень

ФУТБОЛ СТАТТІ — 10:20, 04 Вер 2011 — володимир самусенко Переглядів: 2103

Поділитись:

bloivhin.jpg (.2 Kb)

21 квітня нинішнього року Олег Блохін зважився на черговий серйозний крок у своєму житті: знову очолив збірну своєї країни, яка під його керівництвом досягла найвищого успіху в своїй історії. У 2006 році українці потрапили у фінальну частину чемпіонату світу, за підсумками якого виявилися у вісімці кращих команд, чого за двадцять останніх років не вдавалося зробити жодній пострадянській збірній.

"Приїжджайте до 12.00 у четвер у Федерацію, я буду на роботі" - сказав Олег Володимирович у відповідь на прохання про інтерв'ю.

"Не заперечуєте, якщо я закурю" - першим поставив запитання мій співрозмовник, попередньо пригостивши гостя чашкою кави.

Проте відразу після цього приступити до інтерв'ю не вдалося: до нас в кабінет зайшла дівчина і вручила Олегу Блохіну посвідчення наставника команди.

"Ось тепер я - головний тренер збірної України" - з посмішкою сказав наставник "синьо-жовтих". Тому перше питання напрошувалося саме собою.

Пропозиція очолити збірну не було несподіваною

- Що все-таки означає для вас - займати посаду головного тренера національної команди?
- Щоб відповісти на це питання потрібно насамперед оцінити: яку збірну ти тренуєш? Гвінеї-Бісау або Аргентини і Бразилії (посміхається)? Взагалі-то вважається, що тренувати збірну Росії або України - це топовий рівень. Кожен фахівець ставиться по-своєму до пропозиції очолити національну команду. На мій погляд - це самий пік тренерської піраміди. Проте деякі вважають себе чисто клубними наставниками і не хочуть працювати зі збірною. У моєму розумінні, в роботі тренера національної команди і клубу багато відмінностей, але в той же час це таке ж електричне крісло, як і у всіх інших футбольних наставників.

- Але на відміну від клубу збірна є загальнонаціональним надбанням ...
- Це престижно. Ти на увазі, коли ти займаєш це крісло, особливо коли вдається щось зробити.
- Те, що знову вам довелося стати головним тренером збірної, можна назвати везінням?
- Чому? Я так не вважаю. Два роки я не працював, але Виконком затвердив мою кандидатуру, незважаючи на те що на пост головного тренера були й інші претенденти.
- Чи стало дана пропозиція для вас несподіваною?
- Ні. Коли в пресі стала обговорюватися моя кандидатура, я зрозумів - треба приймати рішення: йду я чи ні?

Без досвідчених гравців результату не домогтися

- Збірна Україна зараз знаходиться на стадії зміни поколінь. Очевидно, що на чемпіонаті Європи ми вже не побачимо у складі таких футболістів, як Андрій Гусін і Сергій Ребров. Бачите вже зараз яскраве майбутнє у кого-небудь з нового покоління?
- Проблема виникла ще відразу ж після чемпіонату світу 2006 року. Я говорив, що потрібно оновлювати збірну. Для згаданих вами гравців це був зоряний час. Напевно, для таких футболістів, як Шевченко, Воронін, Тимощук та Шовковський прийдешній чемпіонат Європи теж може стати таким. Дай Бог, звичайно, щоб всі ці футболісти дограли ще й до чемпіонату світу! Складність у тому, що молодь нестабільна. Може видати хорошу гру, але і провалити. Так що проблема зміни поколінь в національній команді існує. З однією молоддю - дуже важко. Якщо є кістяк із досвідчених гравців, то проблем менше. Рівень національної команди все-таки вище.
- У вас практично не було часу на розгойдування. Які кроки вдалося зробити за той короткий період, який ви є головним тренером?
- Перші дві гри провели майже відразу. До того ж ми потрапили не в найкращий період, коли гравці сиділи на валізах перед відпусткою. По собі знаю, коли ти думаєш, де ти будеш відпочивати, на Канарах, в Таїланді або на Мальдивах, грати такі зустрічі дуже важко. Як колишній гравець морально розумію своїх футболістів. Узбекистан - добротна команда, в матчі з якою ми перевірили гравців. У грі проти Франції начебто складалося все нічого, але в останні п'ять хвилин незрозуміло, що сталося (до 86-ї хвилини тримався нічийний результат, а потім України пропустила три м'ячі).
Однак може це й на краще - у товариських матчах вдалося визначити психологічну стійкість гравців. Перед грою зі шведами ми деяких футболістів вже відсіяли. На матч з Уругваєм список викликаних гравців знову зазнав змін. І хоча не став би говорити, що ті чи інші футболісти не входять в сферу інтересів збірної, ми вже потихеньку починаємо визначати тих виконавців, які будуть грати на чемпіонаті Європи.

Проблема захисників дуже істотна

- Які перші враження про гру збірної?
- Наша гра в обороні критиці не піддається. Скажімо у матчі зі Швецією, суперник створював у наших воріт найнебезпечніші моменти - і це без Ібрагімовича. Така гра мене абсолютно не влаштовує! Правда, вже є й позитивні моменти: в цьому ж матчі ми зробили 954 ТТД (техніко-тактичних дій). Коли я прийшов у збірну, лише по 600-700. Різниця суттєва!
У другому таймі був відрізок, коли протягом хвилин двадцяти ми шведам взагалі не давали вийти зі своєї половини поля. А моменти, які виникали у наших воріт, ставали наслідком наших же помилок. Кажеш людині вибити в аут, а він віддає м'яч суперникові. Це порушення ігрової дисципліни. Або футболістів так в клубах навчають. Тепер більше уваги приділятимемо тактиці. Адже у своїх клубах футболісти звикли до якоїсь своєї. Цю ситуацію треба якось збалансувати, щоб збірна України грала в певний футбол. Час на це є.
- Якщо футболіст не сподобався вам, з часом ви можете змінити свою точку зору про його здібності?
- Необхідно розуміти, що ми не збірна Аргентини і Бразилії, де за спиною кожного гравця стоять по двадцять чоловік, які претендують на його позицію. У нас коло кандидатів обмежений, і поміняти думку, звичайно, можна.
- Якого амплуа футболісти не відповідають вимогам тренерського штабу?
- Найбільше хвилює захисна лінія.
- Пам'ятається, ви про це говорили ще до чемпіонату світу-2006 ...
- З тих пір нічого не змінилося. У Радянському Союзі була дуже хороша школа воротарів і захисників. Я вже не кажу про нападників, а й в обороні завжди були класні виконавці. Серед воротарів можна відзначити Кавазашвілі, Рудакова, Яшина, Маслаченко. Серед захисників застав ще Шестернева, Хурцилава, Істоміна і Капличного. Проти багатьох грав, як нападник і розумію, що людина повинна вміти відбирати м'яч. У нас же в дитячих школах, наскільки я розумію, не готують в цьому напрямку захисників. Це колосальна проблема, яка до цього дня не вирішується. Зараз ми ламаємо голову, перебираємо списки гравців. У всіх провідних командах грають в обороні іноземці. У "Динамо", "Шахтарі", "Металісті". У "Дніпрі" - в меншій мірі. Звідси виникає проблема збірної! Колишній мій помічник Олег Кузнєцов працює з юнацькою збірною U 18, і теж каже, що є проблема з захисниками.
- Є поширена думка, що хороша команда створюється з оборони. Ви поділяєте цю точку зору?
- Я вважаю, що так. В обороні повинна працювати вся команда, але є певні функції, які повинні виконувати захисники. Це футбол і нікуди від цього не дінешся.

Граємо в Донецьку з Францією (!) - Трибуни напівпорожні

- Два товариських матчі поспіль збірна Україна провела в Харкові. Вам комфортно грати на цій арені?
- Звичайно! Вибачте, але ми виходимо в Донецьку грати не з ким-небудь, а зі збірною Франції, а на трибунах 10 тисяч! Як це пояснити? Коли дивишся на вболівальників, розкиданих по 50-тисячному стадіоні, то якось моторошно стає: така громадина, а народу не бачиш. Ні підтримки, нічого. А от у грі зі шведами я, наприклад, зірвав голос - до хлопців було неможливо докричатися. Таку підтримку збірної я бачив тільки в двох містах України - у Львові та в Харкові. Це дійсно добре, і хлопці це розуміють. Я перед грою їм так і сказав: прийде народ, треба виправдовувати його довіру. Ми ж для вболівальників граємо. Для себе ми можемо в кімнаті закритися, пограти в настільний футбол і забути про це. Тому я дійсно вдячний глядачам.
- Чи враховується ваша думка при визначенні стадіонів, на яких збірна Україна буде проводити свої домашні матчі чемпіонату Європи?
- Рішення було прийнято ще до мого призначення на посаду головного тренера збірної. З цього ж приводу, наведу такий приклад. У ці дні у нас йдуть два матчі поспіль: проти Уругваю і проти Чехії на виїзді. На мою думку, перший поєдинок краще було б проводити в Києві, щоб зіграти, відпочити на базі і потім вирушити до Чехії. Так, до Харкова всього 40 хвилин летіти, але це тільки здається, що такі перельоти ні на що не впливають. Проте УЄФА прийняло рішення, що для кращої підготовки харківського стадіону до Євро-2012 ми повинні прийняти Уругвай на стадіоні "Металіст". І все. Я підняв руки і сказав: "Хлопці, немає питань".

Іноді на шкоду красі треба добиватися результату

- Чи багато ще нереалізованих ідей, які потрібно впровадити на практиці?
- Усі зараз кричать, що "Барселона" грає у фантастичний футбол, але щоб його створити, потрібно мати підбір відповідних виконавців. Коли у тренера їх немає, то яку б тактику він не вигадав, нічого не вийде. Так, мені не подобається, коли грають у футбол неяскравий, але ж часто при цьому домагаються результату. Можу навести приклад: "Рубін" грав у Києві з п'ятьма захисниками, чотирма півзахисниками з трьома опорними. Команда Бердиєва діяла від оборони, але виграла! Іноді на шкоду красі треба добиватися результату. Я бачу по-своєму футбол, але бувають ситуації, коли немає виконавців. Ти доходиш до якогось рівня, але виникає потреба в гравцях, щоб команда рухалася далі.
- Чи має для вас значення, в який футбол грає ваша команда? Як охарактеризуєте футбольний менталітет збірної України?
- Всі закидають нам, що не граємо у видовищний футбол. Але й у відбірковому турнірі чемпіонату світу-2006 ми не показували красивої гри - потрібен був результат. Відштовхуватися треба було від захисту, що я і робив. Найкращий матч ми провели проти Туреччини в Києві, ми завдали 27 ударів по воротах суперника, всю зустріч провели на половині поля турків, але програли 0:1. Тим не менш, ми отримали задоволення від гри. Я завжди прагну показувати хороший футбол і досягати результату, але не завжди так виходить. Є прагматика, а коли виступаєш на чемпіонаті світу - стратегія і тактика. Тобі треба дати результат. Як ти його зробиш - інше питання. Ще Валерій Васильович Лобановський казав, що найкрасивіше в грі - рахунок на табло. Нікуди від цього не дінешся!

На чемпіонаті світу ми стрибнули вище голови

- Вам вже пощастило стати учасником чемпіонатів світу як футболісту і тренеру. Що відчуває людина, коли опиняється на такому змаганні? Чи є різниця, тренером туди потрапляєш або гравцем?
- Різниця точно є. Я був на двох чемпіонатах світу, як футболіст. Можу сказати, що в тебе є відповідальність, є ймовірність, що тебе вилають в пресі, якщо не виконаєш щось. У тренера ж колосальне навантаження. Я пам'ятаю, як після чемпіонату світу я був повністю спустошений. Ні емоцій, ні бажань. Буквально тиждень відсипався, ні футбол не дивився, нічого не читав. Коли був заряджений, то цього не відчував, але напруга спала, і я зрозумів, що в мене ніяких емоцій не залишилося.
- Чому саме так?
- Колосальне фізичне і психологічне навантаження! Як футболіст ти відповідаєш за свою гру. Як тренер - за колектив і всю країну. Може, це й пафосно звучить, але збірна - це піраміда національного футболу. Іноді за гру втрачаєш по чотири кілограми.
- У свою чи силу зіграла ваша збірна в Німеччині?
- Стрибнула вище голови. Вже успіх був у тому, що ми вперше за всю існування країни потрапили у фінальну частину. До цього вищими досягненнями були матчі плей-офф, коли ми не потрапляли на змагання лише в останній момент. Коли ж успіх з'явився, пішли розмови: давай ще! Звичайно, при удачі могли б і італійців пройти - це футбол, але я вважаю, що ми досягли межі. Після матчу зі Швейцарією у мене вже не було ресурсу. Один хворий, інший - травмований ... Потенціал свій ми вичерпали. Хоча все могло бути ...
- Ваш відхід з тренерської лавки під час серії пенальті теж можна пов'язати зі спустошенням?
- Так! Це вже було все, і дивитися я вже не міг. У кінцівці підійшов зі словами: хто хоче бити пенальті. Спочатку почав призначати, але пішли розмови на тему "я не буду". На що я сказав: хто хоче, той хай і б'є. І пішов. П'ятеро людей підняли руку зі словами "я". Коли на прес-конференції сказав: знав, що Шевченко заб'є, весь зал засміявся (Шевченко почав бити першим і не забив ). Я відчував, що в команді, коли ми пройшли Швейцарію панує ейфорія, блаженство ...

Шевченко - це особистість. І як футболіст, і як людина

- Є така думка, що талановитий гравець дуже складний в роботі. У вас ніколи не виникало на тренерському шляху проблем у роботі з особистостями?
- Всі чекали, що ми посваримося з Шевченком. Нічого подібного не сталося! У відбірковому циклі Андрій зіграв здорово, приніс користь і отримав Золотий м'яч. Я і сказав йому: Андрій, зіграй добре за збірну і за клуб, станеш його власником.
- А ви як вважаєте, Шевченко - це особистість?
- Звичайно. І як людина, і як футболіст. По собі можу сказати, коли я виграв у 23 роки Золотий м'яч, трошки дах поїхав. Коли тобі з усіх сторін кричать: ти найкращий, то змушувати себе знаходити нову мету дуже важко. Тому даний спортсмен особливо цінний для мене як футболіст. Шева, скільки б він там не пограв, залишався таким же голодним до футболу як в молодості і тому рухався вперед. Тренуватися значить тренуватися - тут зірочки немає. Орати на футбольному полі - значить, орати. Він це прекрасно розуміє, а багато хто - ні.
- А які складнощі у вас виникали на шляху після Золотого м'яча?
- Знайти мотивацію. Тут був - виграв. Це зробив. Було важко. Весь час доводилося ставити собі якісь цілі, чогось добиватися. Забив чотирнадцять голів у чемпіонаті, значить, треба забити шістнадцять. Поставив завдання побити рекорд Федотова, потім - Пономарьова.
- Як усвідомлювати, що ви є єдиним вітчизняним футболістом, який виграв у різні роки два єврокубки?
- Перше, що я намагаюся прищепити в збірній: хлопці, гроші ви можете заробити хоч мільйони і мільярди, але їх можна також швидко і втратити. Залиште своє ім'я у футболі. Я заробив Золотий м'яч і звання кращого бомбардира Радянського футболу, якого вже немає, але в історії воно залишилося. Викреслити це вже неможливо!
- Які почуття ви відчували, коли такі футболісти, як Андрій Шевченко і Анатолій Тимощук піднімали над головою Кубок чемпіонів і Кубок УЄФА?
- Я радів за них. Адже мені жоден з цих трофеїв потримати не вдалося. У Кубку чемпіонів нас гальмували "Сент-Етьєн", "Боруссія" (Менхенгладбах) і "Порту". Так склалося. Ну і давайте враховувати такий момент: тоді Кубок чемпіонів і Кубок Кубків були практично рівними за ціною. Зараз вже різниця між двома турнірами стала великою. Зараз виграти Кубок чемпіонів приблизно так само складно, як і Кубок Кубків у 1975 році. Хоча і зараз перемога в будь-якому єврокубку для наших країн пострадянського простору - це теж успіх. Правда, тепер трохи простіше клубам перемагати: можна іноземців накупити. Тоді ж грали всі свої (посміхається).

Джерело: sport-weekend.com

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Блохін, збірна України

Блохін: Тренувати Україну - це топовий рівень

Останні новини

Паралімпійські ігри. Медалі

Вибір редактора

Костюк - про перемогу Динамо над Олександрією