Перспективи Девіда Хея в суперважкому дивізіоні

БОКС СТАТТІ — 23:59, 25 Лип 2008 — Андрій Петренко Переглядів: 1607

Поділитись:

18 жовтня володар трьох титулів в першій важкій вазі 28-річний Девід Хей, можливо, зустрінеться з 37-річним екс-претендентом на чемпіонський титул в суперважкій вазі Монте Барреттом. Для того, щоб оцінити перспективи якого-небудь боксера, слід скористатися або аналітичним, або синтетичним (історичним) підходом.

Девід Хей

Перший передбачає порівняння основних спортивних показників даного боксера з його передбачуваними суперниками. Девід Хей має непоганий любительський досвід - він срібний призер чемпіонату світу 2001 року. У британця досить високе зростання для суперважкоатлета - 191 см, а в розмаху рук він не так багато поступається Володимиру Кличку. Що стосується ваги, то Девіду доводиться ганяти її, щоб вписатися в рамки першої важкої ваги, і, принаймні, в одному матчі він офіційно важив 98,4 кг.

Хей в своєму рідному, тобто першій важкій вазі відмінно рухався на ногах і мав гарматний удар справа. Він в різні роки провів два поєдинки з суперважкоатлетами, проте це були свідомо підібрані під нього суперники. Перший був "у віці", щей з масою поразок, а другий - набагато нижчий від нього за зростом.

Перевага в зрості і довжині рук над суперниками для Хея завжди була зумовлюючим чинником. Його манера боксування схожа з боксом, який показує Кличко. Зазвичай Хей стоїть на далеко розставлених ногах, але на відміну від Володимира виставленою лівою рукою він частіше загрожує, ніж б'є зі всієї сили. Але британець майже настільки ж ефективно пробиває двійки і володіє убивчим ударом справа. Він уміє різко скорочувати дистанцію і завдавати сильних ударів, у тому числі аперкоти. В разі зближення суперника або небезпеки Хей відскакує назад. Таким агресивним і низькорослим опонентам, як Карл Томпсон і Жан Марк Мормек, Хей віддає простір, дозволяє їм прессинговати, танцюючи перед ними і жалячи їх впродовж всього поєдинку.

Проте тактичний план Хея в двох випадках давав осічку.

Спочатку проти 40-річного Томпсона, який його нокаутував в п'ятому раунді, що вважався неоголошеним. Потім вже Мормек відправив Хея до нокдауну в четвертому раунді. Хею вдалося вижити і зупинити невтомного француза в сьомій трихвилинці.

Можна передбачити, що стиль Хея має вади проти невисоких боксерів і що тим самим його перехід вгору на одну вагову категорію, де боксери в середньому вищі, виправданий. Проте в суперважкому дивізіоні британець втратить декілька своїх переваг: по-перше, перевага в лінійних розмірах, а по-друге, йому протистоятимуть не виснажені зганянням ваги суперники, а природні суперважкоатлети.

Як бачимо, перевагою аналітичного підходу є те, що за допомогою нього набагато простіше зімітувати дослідження, маніпулюючи різними даними, а недоліком - неможливість поодинці отримати достовірний прогноз. Дуже складно передбачити, як відіб'ється на витривалості і швидкісних якостях Хея необхідний набір ваги, щоб успішно протистояти таким боксерам, як Баррет, Рахман, Кличко.

Його однораундовий бій з Томашем Боніном не дав чіткого уявлення про кондиції Хея як суперважкоатлета. Мохаммед Алі, поки був Кассиусом Клеєм, ще краще, ніж він, рухався на ногах. Але як тільки Алі набрав 96 кг, його робота ніг канула в небуття. Із згадкою Алі ми тим самим звернулися до історичного методу, суть якого полягає в припущенні, що всі значимі події в історії боксу вже сталися і нічого надзвичайного вже статися не може.

Девід Хей

До Хея неприродними важкоатлетами вже здійснювалися спроби стати чемпіоном світу в суперважкому дивізіоні. За останніх 30 років таке вдалося небагатьом боксерам - М. Спінксу, Холіфілду, Муреру, Хайду, Джонсу і Тоні. Окрім них починали свою дорогу з відносно невеликою вагою ще десяток інших важкоатлетів, серед яких можна пригадати неодноразових чемпіонів світу Алі, Уїзерспуна і Руїса. Коли ми говоримо про неприродних важкоатлетів, дуже важливо не забувати про вік, починаючи з якого боєць на зважуванні показував масу тіла не менше 93 кг Алі в 24,5 роки показував двічі 91,4 і 92,3 кг, і варто відзначити, у нього не було необхідності ганяти вагу перед зважуванням, як у промовців в лімітованих категоріях. Холіфілд - в 26 років. Уїзерспун - в 24 роки. Руїс - в 22,5. Треба відзначити, що всі вони славилися дуже хорошим триманням удару, не дивлячись на те що в двох останніх є по одній поразці нокаутом в першому раунді.

У 21-23 роки ставали суперважкоатлетами два "слабощеперних" Мурер і Хайд. У пізньому віці переходили в суперважкий дивізіон Спінкс (29 років), Джонса і Тоні. Слід відзначити, що майже всі згадані боксери до переходу в "анлім" не лише не програли жодного бою, але і жодного разу не побували в повноцінному нокдауні. М. Спінкс і Холіфілд спотикалися, тікаючи від одного і того ж суперника. Виняток становив Тоні, який ганяв до 20 кг і інколи виходив на ринг абсолютно знекровлений. Але і він жодного разу не програвав нокаутом. Алі був найбільшим виключенням з суперважкоатлетів, оскільки він не раз валявся від боксерів, які сьогодні виступали б в першому важкому дивізіоні. Причому Алі бував в нокдауні, не будучи виснаженим зганянням ваги, як М. Спінкс, Хей, Норріс та інші. Хею вже 28 років. З врахуванням зганянь ваги він, ймовірно, важить в боях не менше 92 кг, причому його значні коливання ваги на зважуванні вказують на його проблеми із зганянням (тобто переганяє). Проте його нокдаун від першотяжів, причому від середніх круїзерів, що б'ють, і особливо його поразку нокаутом заставляють сумніватися в перспективах Девіда Хея в суперважкій категорії.

Мені важко назвати хоч би одного рейтингованного суперважкоатлета, якого Хей зміг би перемогти напевно. Хіба, що можливо розтиражованого Берда, або Джеймса Тоні. Якщо його посилали в нокдаун невисокі з рядовим ударом круїзери, то що з ним зробить молодий повний сил Еді Чемберс, не говорячи вже про горилоподібного Семі Пітере?

Проти середньорослих суперважкоатлетів з відмінним джебом, як у Рахмана, або жорстким ударом, як в Поветкина, Хею взагалі не слід виходити. Для протистояння високим боксерам Хею не вистачає досвіду, і, як показує історія, колишні круїзери лише епізодично можуть розраховувати на успіх проти великогабаритних бійців. Що стосується викликів Хеем на поєдинок Володимира Кличка - це порожня балаканина. Щоб заслужити на такий поєдинок з чемпіоном світу, від Хея зажадають пару перемог над рейтинговими суперважкоатлетами, що для нього вже є складним завданням.

Хей є чи не точною копією ДаВарілла Уїльямсона, але і ця обставина навряд чи допоможе йому здолати українця.

Американець Монте Барреттом, що надихнув своєю яскравою перемогою над гигантопеком Танемо Філдсом, заявив, що він готовий до поєдинку проти Хея. Барретт, хоча і набагато старший Хея, здатний упевнено перемогти британця, що зарвався. Хей це розуміє, тому він до цих пір не може назвати ім'я свого суперника на матч, намічений на 18 жовтня.

В даний час він уважно вивчає рейтинг, шукаючи в ньому прохідного для себе опонента. Думаю, що навіть вікові співвітчизники Денні Уїльямс і Метт Ськелтон можуть виявитися не по зубах говіркому британцеві. Вся інтрига для нас, мабуть, зводиться до одного. Чи зможе Девід Хей стати таким же виключенням, як Кассиус Клей? Можливо, йому слід спершу поміняти собі ім'я, звернутися в іслам?

Мабуть, в одному Хей не поступається Алі: у базіканні. "Я кращий. Я розчищу суперважкий дивізіон. Я порву Володимира Кличка", - безапеляційно заявляє він.

"Чемпионат.ру"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Перспективи Девіда Хея в суперважкому дивізіоні

Останні новини

Паралімпійські ігри. Медалі

Вибір редактора

Відомий клуб може зникнути з футбольної карти України