Світ досі не може відійти від того, що легендарний Дієго Армандо Марадона його покинув. Повідомляє сайт Sportanalytic.com.
Протягом останніх днів часто траплялося почути думки про те, що там особливо немає за ким плакати, адже він був наркоманом, егоїстом і взагалі не надто приємною людиною. Не заперечуючи все це, ми з вами цілком можемо сказати, що це абсолютно не важливо. Марадона-людина не має для вболівальників ніякого значення з Марадоною-футболістом, котрий вмів творити дива на полі. Насправді, ми ж не оцінюємо відомих поетів, акторів чи художників з точки зору їхнього характеру. Нам байдуже, що вони роблять із собою і як вбивають власне тіло, аж поки це не позначається безпосередньо на їхніх здібностях.
У чому феномен Дієго Марадони і його колосальної популярності? Для цього потрібно умовно перенестися в Аргентину 1986 року, перший пік футбольної кар'єри нашого героя. Ми потрапляємо у бідну країну, де народ потребує віддушини, щоб хоч на деякий час забути про власні проблеми. Ідеальним варіантом для цього стає футбол, котрий тут просто обожнюють. Вся Аргентина слідкує за переможним ходом своєї команди на чемпіонаті світу у Мексиці, а пік екстазу настає у матчі проти збірної Англії, котрий можна вважати найвідомішим у кар'єрі Дієго. Тут він виступив у ролі ангела і демона, адже забив гол після слаломного проходу половиною поля, але крім цього - заштовхав м'яч рукою, котру потім назвав "Рукою Бога". Чому це так важливо? Чотири роки до цього Англія та Аргентина вели війну за Фолклендські острови, де аргентинська армія зазнала нищівної поразки. Там просто ненавиділи все англійське, а Дієго не просто самотужки переміг цю збірну, але й познущався з неї, вліпивши гол рукою. Це рівно те саме, якби сьогодні Ярмоленко забив гол у ворота Росії в плей-офф ЧС, а його ще й зарахували.
Марадона своїми діями на полі змушував бідняків вірити у казку і перетворював їх з окремих принижених особистостей на велике "МИ". Ми - Аргентина, ми найкраща нація світу у футболі. Ось ця духовна зближеність і перетворила Дієго на божество в його рідній країні, ось чому прощатися з ним прийшов мільйон навіть в епоху пандемії. Втім, нітрохи не менше Марадону люблять у Неаполі за те, що він двічі приводив місцевий клуб до скудетто. Тут умови були загалом схожими, адже Неаполь окрім напускної романтики - це ще й місцева мафія, бруд, безгрошів'я і бандитизм. Марадона подарував цим людям не просто свято, він дав їм сенс життя, бажання прокидатися щоранку, щоб побачити, як твоя команда перемагає. Нам, в Україні, це уявити важко, але для італійців, а особливо - жителів півдня цієї країни, футбол це справжня релігія. І саме Дієго був її верховним богом. Втім, буде залишатися ним і надалі.
Так вже склалося, що Марадону завжди протиставляли Пеле. Вони грали у трохи різні епохи і не пересікалися, але однозначно були найкращими у світі. Тільки якщо бразилець старанно вибудував собі імідж елегантного, стриманого і вихованого, то Дієго - це повна його протилежність. Це "наркота", дружба з мафіозі, оргії і так далі. Він показував світу, що можна бути неідеальним, але досягти всього. Ось чому саме Марадону багато хто вважає найкращим. За ним завжди йшла молодь, йшли люди, котрі зазнали від життя великих ударів. І, звичайно, естети від футболу, котрим не потрібні розмови про компактність, "ромби", xG та інші тактичні штуки. Здається, ми стали забувати, що дивимося футбол саме для задоволення. І Дієго точно був представником того покоління, для якого гра у м'яч була "кайфом", а не роботою, хай би як двозначно це тут не прозвучало. На жаль, мені не випало бачити гру Марадони наживо, але судячи з багатьох матчів у записі і книг про нього, світ справді втратив Генія від футболу. На добраніч, Дієго. Дякуємо за все...
Ігор Цвик, головний редактор Sportanalytic.com
Сайт Sportanalytic.com, читай новини про спорт українською!
