Історія Гран-прі Франції

Хоча організатори міської гонки в По і намагаються заперечити цей факт, саме Гран-Прі французького автоклубу стало першим в світовій історії змаганням, що носить звучне ім'я – Великий Приз. Вперше він був розіграний в 1906 році на 100-кілометровому «трикутнику», утвореному звичайними дорогами в околицях Ле-Мана, і з тих пір ця гонка проходить регулярно, переїжджаючи з однієї траси на іншу і роблячи паузи лише з нагоди світових воєн й інших серйозних трагедій. З початку 90-х національний етап прописався в Маньї-Курі.

Цю трасу будували, намагаючись узяти все найкраще, накопичене в області гоночної архітектури. Кажучи простіше – зібрали разом найцікавіші віражі з автодромів всього світу і спробували створити з них «кільце мрії». Не можна сказати, що ідея провалилася, але результат вийшов вельми рядовим, хоча і не без кількох цікавих ділянок. Крім того, гонки тут традиційно проходили в середині літа, і суха погода зовсім не сприяла підвищенню якості видовища.

Але в 1999-у все було інакше. Дощ лив весь вік-енд майже без пауз, і вже стартові позиції обіцяли немало цікавого: поул завоював Рубенс Баррікелло з Stewart-ford, вслід розташувалися кумири трибун: Жан Алезі (Sauber-ford) і Олівье Паніс (Prost-peugeot). Багато хто, включаючи і чинного на той момент чемпіона Міку Хаккінена, не уклався в 107% і був допущений на старт лише спеціальним суддівським рішенням. Втім, старт був даний «по сухому», і фін, так само як і його напарник Девід Култхард, відразу ж почали реалізовувати потенціал прекрасних Mclaren-mercedes. Міка здійснював по обгону майже на кожному колі (благо, шпилька Adelaide тому сприяла), а шотландець серйозно насів на лідируючого Баррікелло і незабаром пройшов його. Хакінен розвинув успіх команди з Уокінга, здолавши в принциповій суперечці Міхаеля Шумахера, але майже тут же Рона Денніса чекав удар – на машині Култхарда відмовила електросистема. В лідери повернувся Баррікелло. А незабаром сильний вітер пригнав свинцеві хмари, і на трасі з’явилися дощові краплі. Пілоти один за іншим покотили в бокси, але лише в одній команді ризикнули не лише встановити дощові шини, але і заправити баки під зав'язку.

Попереду були ще дві третини дистанції, але ризик – благородна справа. Зважився на нього ірландець Еді Джордан. За рік до цього його команда відкрила рахунок перемогам у Ф1, що дозволило знайти на сезон-99 непоганий бюджет. Частина його пішла на оплату моторів Mugen-honda, інша – на гонорар Хайнца-Харльда Френтцена. Німець в Маньї-Курі тримався ледве позаду групи лідерів, але тактична хитрість обіцяла йому серйозні перспективи. Тим більше що на допомогу Jordan прийшли судді. Дощ посилився, вилетів Алезі, розлучившись з надіями на подіум, услід в гравії опинилися і ще декілька гонщиків. З цієї причини на трасу виїхала і довго там залишалася машина безпеки, яка дозволила Френцену істотно заощадити паливо, якого тепер повинно було вистачити до самого фінішу. Міка Хакінен відразу ж після відновлення гонки кинувся в атаку на лідируючого Рубенса – і начебто навіть вийшов вперед, але тут же закрутився на мокрому асфальті і відкотився за межі очкової шестірки. В лідери знов повернувся Баррікелло.

Потім бразильця довго перевіряв на міцність Шумахер – і зміг у результаті пройти. Але Ferrari німця спіткала одна з рідкісних технічних неполадок – було потрібно заміну рульову і перезавантажити бортову електроніку. В лідери – що почало вже забавляти – знову вийшов Баррікелло. Але гонщика Stewart, так само як і Хакінена, що наздоганяв його, ще чекав фінальний піт-стоп. Ще до зупинки фін встиг провести обгін і знову змістив бразильця з першої позиції. А коли обидва повернулися на трасу після планового візиту в бокси, виявилось, що гонку очолює Френтцен. Незабаром всім став ясний і диявольський план Еді Джордана – який блискуче спрацював, принісши ірландцеві красиву перемогу. І для команди, і для самого Хайнца-Харольда вона стала всього другою у Ф1. Хакінен і Баррікелло доповнили подіум, а останні очки отримали Ральф Шумахер з Williams-supertec, що випередив незадовго до фінішу власного старшого брата, а також пілоти Скудерії: Міхаель і Еді Ірвайн. Цікаво, що в Ferrari за звичаєм чітко розіграли командну карту: північно-ірландець чітко «прикрив тили» лідерові команди. Адже тоді ще ніхто не знав, що вже за два тижні станеться аварія в Stowe, і саме Еді стане новим лідером команди, а очки, віддані без боротьби партнерові, виявляться на вагу золота ...

... І ще десять гонок, що залишили слід в історії

1906 – День народження гонок Гран Прі. Дводенні змагання загальною протяжністю більше 1200 кілометрів виграв угорський пілот Ференц Дуля на Renault AK 90cv, FIAT Феліче Наццаро, він випередив лише на декілька десятків метрів. Цікаво, що на старт гонки, яку сьогодні назвали б над-марафоном, вийшли 32 учасники, 12 з яких побачили картатий прапор.

1932 – Єдиний на даний момент Гран Прі Франції, в якому брав участь російський спортсмен. Офіцер-емігрант Борис Івановський їхав на Mercedes Benz SSK в парі з французом Арні Стоффелем, але вже на 12-у колі дует зійшов через поломку диференціала. Перемога на трасі в Монлері поблизу Парижа, дісталася італійцеві Акіле Варці і монегаску Луї Широну, що виступали на Bugatti T51.

1934 – одна з небагатьох гонок середини 30-х, в якій грізні німецькі Mercedes і Auto Union були биті наголову. Жодна з шести сріблястих машин не дісталася до фінішу, і на вершину подіуму піднявся гонщик Скудерії «Феррарі» Луї Широн, що виступав на Alfa Romeo Tipo B. Німці зробили правильні – і надалі впродовж декількох років досягали успіху практично у всіх престижних гонках Старого світу.

1953 – 24-річний Майк Хоторн приніс Великобританії першу перемогу в Гран При Формули 1. У рідкій по напруженню боротьби гонці пілот Ferrari всього на півкорпусу випередив на фініші лідера Maserati Хуана Мануеля Фанхио, який остаточно оправився від важкої травми шиї і після невдалого старту сезону нарешті піднявся на подіум.

1954 – Вперше після війни вийшла на старт змагань команда Mercedes, керована знаменитим Альфредом Нойбауером. За кермом «срібних стріл» W196 Хуан-Мануель Фанхіо і Кард Клінг розгромили суперників на трасі в Реймсі, прокладеній по заміських дорогах.

1961 – Абсолютний дебютант Великих Призів – 26-річний міланець Джанкарло Багетті – зробив те, що не удалося навіть найбільшим пілотам ні до, ні після нього. Італійський пілот Ferrari виграв перший же етап Ф1, в якому взяв участь. На превеликий жаль, ця перемога так і залишилася єдиною в його послужному списку, а кар'єра після неї різко пішла на спад.

1979 – Жан-Пьєр Жабуй отримав першу в історії перемогу на автомобілі з турбодвигуном. Гонка на 3,8-кілометровому кільці в Діжоні запам'яталася не лише тріумфом Renault Rs10, який став передвісником турбоери, але і відчайдушною сутичкою за друге місце, в якій зірви-голова Жіль Вільньов обійшов Рене Арну.

1992 – Переможця зупиненої через сильну зливу і відновленої пізніше гонки, визначали за сумою часів, показаних на кожному з відрізків. Черговий дубль гонщиків Williams-renault наблизив Найджела Менсела до чемпіонського титулу, а його «вірний зброєносець» Рікардо Патрезе набрав важливі очки в протистоянні за «срібло» з Айртоном Сеною і Міхаелем Шумахером, які зіткнулися між собою. Бразильський чемпіон після цього сказав «кілька ласкавих» майбутній німецькій зірці.

2002 – Здавалося, що ніщо не зможе перешкодити фінові Кимі Райкконену відкрити рахунок виграним Гран Прі. Але всього за п'ять кіл до фінішу гонки в Маньї-Курі (на автодромі в центральній Франції, що влучно прозвали «трасою посеред нічого») пілот Mclaren-mercedes посковзнувся на масляній плямі і втратив лідерство. У результаті восьму перемогу в сезоні отримав Шумахер, який завдяки цьому вже до середини липня забезпечив собі п'яте чемпіонське звання.

2004 – Безглузда на перший погляд тактика гонки з чотирма (!) зупинками в боксах дозволила Міхаелю Шумахеру випередити на фініші прогресуюче Renault іспанського гонщика Фернандо Алонсо. Геній Роса Брауна знов виявився важливим елементом перемоги, яка стала для німецького пілота вже сьомою на Гран Прі Франції. А через два роки сталася і восьма – так часто в одному Гран Прі не вигравав ніхто і ніколи.

f1news.ru